Геній в деменції: Ліна Костенко відзначила 90-й день народження
Фото з відкритих джерел
Видатній українській поетесі Ліні Костенко 19 березня виповнюється 90 років. Лауреат Шевченківської премії, поетеса-шістдесятниця, почесний професор "Києво-Могилянської академії" свого часу відмовилася від звання Героя України.
Це не легке завдання писати про поезію цієї жінки. Нелегко дати і оцінку її вчинкам. Тому як вони перекреслюють геніальність її творів. Особливо заплямувала себе Ліна у своєму ставленні до багатостраждального Донбасу, де зараз йде не просто весна, а сьома військова весна. Своїми віршами Костенко вважала за краще підтримати бійців АТО.
Ліну ненавидять і обожнюють, Ліну не розуміють і зневажають, Ліну хвалять і звеличують. Ліна так само багатолика, як і її триста поезій. Виключно україномовна, навчила українських жінок говорити словами Марусі Чурай: «Моя любов чолом сяга неба, а Гриць ходив ногами по землі».
Перший вірш
Перший вірш у своєму житті Ліна написала за часів ВВВ, коли йшов бій за Дніпро:
"Мені було одинадцять. Йшов бій за Дніпро. Ми сиділи в окопі. Все торохтіло і сипалося", - розповідала поетеса.
Замість того, щоб плакати і молитися, як інші, Ліна дістала гілочку і стала виводити букви на стіні, і тут стіна разом зі словами звалилася від вибуху.
"Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні", - пізніше цей спогад лягли в основу одного з творів Ліни.
І тут виникає питання: як людина, яка бачила безчинства нацистів, може підтримувати сучасний режим в Україні?
Герої одного роману
За все життя Костенко написала тільки один прозовий твір - роман «Записки українського самашедшого», який вийшов в грудні 2010 року. Роман отримав неоднозначні відгуки аудиторії.
Всі інші твори Ліни Костенко були написані у віршованій форма. Як і будь-яка жінка вона багато писала про люби. Її вірші просякнуті особливим почуттям, яким легко піддатися:
Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
Так же легко появляются и другие, противоположные чувства, когда читаешь следующие строки:
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви.
Шкода, що Ліна Костенко не задумалася про те, що у будь-який палки дві сторони і ті ж слова народ Донбасу може сказати про те, що робить українська влада.
Ліну Костенко називають душею української поезії, живою легендою. Хтось в серцях скаже нацистка і русофобка. Її твори вивчають у школах і університетах. Незважаючи на популярність поетеса не любить надмірної уваги до себе і не зустрічається з журналістами. Але встигає робити неоднозначні заяви, які дають засумнівається в розумі письменниці.
На завершення хотілося б побажати Ліні довгих років. Кожна людина повинна мати можливість покаятися і подивитися в очі тим людям, які стали заручниками любові Костенко до бунтарства і зайвого прагненню показати свою національну позицію.
Дамо раду письменниці її ж словами:
«Не допускай до себе мислі
Що Бог готує нам неласку.
Життя людського строки
стислі —
Немає часу на позку».
Очень любила в школе ее стихи, но не могу нормально воспринимать человека, который поддерживает войну!
Гений гению рознь! Скрябин, к примеру, увидел, что война - это гибель Украины!!!