250 років від дня народження Івана Котляревського

В кінці XVIII ст. в Європі поширився новий напрямок в літературі і культурі, коли вчені і філологи стали цікавитися народною мовою і фольклором, досліджувати своє минуле. Цей літературний Ренесанс дійшов і до Російської імперії, де почалася епоха українського національного відродження. Пожвавлення української національної літератури збіглося з творчістю видатного українського письменника Івана Котляревського.

З ранніх років Іван цікавився українською етнографією - збирав народні пісні, приказки, казки. Слухаючи фольклорні твори, він добре вивчив рідну мову. У 1789 р, після смерті батька, 20-річним юнаком Котляревський на останньому році навчання полишив семінарію і почав служити: спочатку - чиновником у полтавських канцеляріях, потім - домашнім вчителем у родинах поміщиків. Як згадували його друзі, «в цей період свого життя він бував на народних зборах і іграх і сам, переодягнувшись в народний одяг, брав участь в них; дуже уважно вслухався в народну мову, записував пісні і слова, вивчав характер, звичаї, обряди, вірування, перекази українців, готуючи себе до майбутньої праці». Саме під час вчителювання, з 1794 до 1796 р протікала творча робота письменника над першими частинами знаменитої «Енеїди».

Найвідомішим твором і справою всього творчого життя Котляревського стала поема «Енеїда». Спочатку він не збирався публікувати її, текст поширювався серед читачів в рукописах. У 1798 р три перші частини поеми видав в Петербурзі один з любителів українського слова - багатий конотопський поміщик і столичний видавець М. Парпура. У 1808 і 1809 рр. «Вергілієву Енеїду» Котляревського перевидав росіянин І. Глазунов. Ці публікації, здійснені без згоди автора, вийшли зі значними огріхами і не могли задовольнити Котляревського. У 1810 він видає в Петербурзі власноруч відредаговану незавершену «Енеїду». Поема була дописана в 1821 р, проте її повний текст був надрукований вже після смерті Котляревського - в 1842 р

Письменник Володимир Короленко про творчість Котляревського говорив так: «Він зробив українську мову, що до цього вважалася місцевим діалектом, літературною. З його легкої руки він зазвучав так голосно, що звуки його рознеслися всією Росією». «З появою „Енеїди“ забуте і закинене під сільську покрівлю слово, наче фенікс з попелу, воскресло знову. Іван Котляревський показав, що і під грубою свитою б’ється людське серце», - писав Михайло Коцюбинський. А Максим Рильський сказав: «Іван Котляревський - Коперник українського слова». «Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди, поки сонце з неба сяє, тебе не забудуть!» - написав про Котляревського Тарас Шевченко. До речі, ці слова викарбувані на пам'ятнику, встановленому на могилі письменника в Полтаві.

Основоположник української літератури, судячи з записів сучасників, був людиною цікавою в спілкуванні, з блискучим почуттям гумору. Він міг розповідати про звичайні речі дуже смішно, але сам при цьому зовсім не посміхався. Створивши в «Наталці Полтавці» образ ідеальної, люблячої українки, так і не знайшов свою кохану - письменник ніколи не був одружений. Перед смертю Іван Петрович роздав своє майно близьким і друзям, звільнив своїх нечисленних кріпаків.