Крим в українських піснях

Крим в українському фольклорі, без сумніву, з'явився завдяки чумакам. Чумакування було свого роду романтичним промислом українців. 300 років тому професія чумака дарувала престиж, багатство і звільнення від панщини. Але вона була також смертельно небезпечною через розбійників і хвороб. Вижити в безлюдному степу чумакам допомагали строгі правила. Час в дорозі коротали просто - співали пісні:

Де Крим за горами
Де сонечко сяє,
Ой там моя мила
Голубка літає.

Закрилась від мене
Небом і землею,
А я сам зостався
Навік сиротою.

Їздити за товаром поодинці було божевіллям, до того ж нерентабельно. Чумаки об'єднувалися в каравани - валки. Суворі правила говорили також, що тих, хто захворів залишали.

Їхали чумаки та й у Крим по сіль,
Та й воли пристали, чумак заболів.

Робота чумака така ж давня, як бажання українця посолити борщ. Візництво солі - давній промисел, але зародження чумацтва вчені пов'язують з кінцем 15 століття. Цьому сприяв занепад Золотої Орди і Великі географічні відкриття.
Географічні відкриття знизили ціни на перш дорогоцінні й екзотичні спеції, а ослаблення Орди зробило причорноморський степ нічийною землею, Диким полем, а проходили по ній соляні маршрути дуже небезпечними. Кримське ханство прийняло протекторат Османської імперії, і торгове сполучення з християнським світом було призупинено. Ця тема також знайшла своє відображення в українських піснях.

Ой хто в Криму не бував,
Перекопа не видав.
Перекіпський комендант
Запорожцям дає знать:
«Годі вам, запорожці,
У Калачах стоять,
А біжіть до Салгирю
Чумаченьків рятувать!»
Ой прибігли до Салгирю,
- Аж лежать наші чумаки,
Ой лежать наші чумаки,
А де два, де чотири.
А казав князь Долгорук.
Що не здійме орда рук,
А орда руки ізняла
Та чумаченьків забрала.

У пісні потрапляли також образи Кримської флори і фауни:

Ой горе тій чайці,
Горе тій небозі,
Що вивела чаєнята
При битій дорозі.

Ішли чумаченьки,
Воли попасали
І чаєчку ізігнали,
- Чаєнят забрали.

Хоча і запорожці, і татари надавали охорону, чумаки були озброєні. У звичках і в умінні битися вони були схожі на козаків. На ночівлю, зимівлю і при загрозі нападу виставляли вози кільцем, заганяючи волів всередину.

Воли ревуть, води не п'ють,
Дороженьку чують;
Ой десь наші чумаченьки
Під Кримом ночують.

Було літо, було літо,
Та й стала зима...
Як не було пригодоньки,
Гей, гей, та й досі нема.

Була ж йому пригодонька,
З Криму ідучи,
В чистім полю край дороги,
Гей, гей, воли пасучи.

На дозвіллі чумакам було заборонено грати в карти, щоб не було спокуси програти служницю, - так називали похідне майно: волів, вози, інструменти. Під час зимівлі, коли було багато вільного часу, чумаки співали пісні, грали на сопілках, в шашки, прикрашали різьбленням вози. Так і з'явився Крим в фольклорі українського народу.