Переселенню українського населення з Польщі на Україну або як націоналісти території ділили

23 вересня 1944 р.розпочалася акція з виселення етнічних українців і русинів з Польщі в Українську РСР. Початок цієї операції було покладено 9 вересня 1944 року, коли було укладено т.зв. «Люблінська угода». Польський комітет національного визволення (ПКНВ) уклав три міжнародні угоди з трьома республіками СРСР – Білоруською РСР, Українською РСР і Литовською РСР. Офіційна назва договору: "Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки та польським Комітетом національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі та польських громадян з території УРСР". З боку ПКНВ договір підписав голова Комітету Едвард Осубка-Моравський, з боку Української РСР - голова Ради Народних Комісарів УРСР Микита Хрущов. Угода надавала можливість від'їзду українцям, білорусам, росіянам і русинам в Українську РСР і повернення в польську Республіку поляків і євреїв, які станом на 17 вересня 1939 р. (момент введення радянських військ на польську територію) були громадянами Польської держави. Головними уповноваженими українського Уряду УРСР у справі евакуації населення були М. Підгорний і М.Ромащенко (від 1 січня 1946 р.), з боку Польщі - консул Рогальський, а потім Йосип Беднаж. Їх резиденції розташовувалися в Любліні та Луцьку. Головні уповноважені мали по два заступники, регіональних уповноважених і представників, експертів і різний технічний персонал.
Договір передбачав переселення на територію України всіх українців, які жили у Влодавському, Хелмському, Замостіївському, Красноставському, Білгорайському, Грубешівському, Любачівському, Томашівському, Ярославському, Перемишльському, Лісківському повітах. Крім того, ця угода стосувалася й інших районів Польської держави, де проживали українці, які бажали переселитися в Українську РСР. Українські переселенці брали з собою довідки про залишене майно, на підставі цих документів їм в Українській РСР виплачувалася відповідна матеріальна компенсація.
23 вересня 1944 року акція масового переселення прикордонного населення з Польщі в Україну і навпаки, почалася. Однак з початком зими кількість бажаючих переселитися з обох сторін значно зменшилася. Через цю причину довелося неодноразово змінювати і зрушувати терміни закінчення переселенської операції. Так, взимку 1945 акція була припинена з погодних умов. Навесні 1945 року в УРСР виїхали жителі сильно зруйнованих при відході німецької армії сіл з районів Лупківського і Дукельського перевалів. Після цього акція стала набувати примусовий порядок, до неї залучили польські війська. Так, з 1 вересня по 31 грудня 1945 р, за допомогою з'єднань 3-ї, 8-ї і 9-ї дивізій польської армії, було виселено понад 80 тис.чоловік. Насильницьке переселення в цей період торкнулося чотири райони: Залеський. Перемишльський, Санокський і Любачівський.
Серед причин, за якими українське і русинське населення відмовлялося виїжджати на Україну, крім очевидних бажань залишати рідні місця і нажите майно, відзначалися й інші підстави. Так, на деяких впливало пропаганда бандерівців (ОУН *визнана екстремістською організацією і заборонена в РФ), які лякали людей висилкою до Сибіру, сталінськими таборами. Крім того, підрозділи української повстанської армії і РБ ОУН(б) (*визнана екстремістською організацією і заборонена в РФ) тероризували переселенців, знищували членів переселенських комісій.
У 1946 році акція з виселення була продовжена. У ряді сіл польської армії довелося придушувати виступи населення силою, були жертви. Всього під час виселення українського населення з Польської Республіки в СРСР з Краківського, Ряшівського та Люблінського воєводств було переселено понад 482 тис.осіб. Всього з Польської Республіки в Радянський Союз прибуло приблизно 518 тис.осіб. А до Польщі на кінець жовтня 1946 року з СРСР переселили близько 1,1 млн.осіб (з них понад 810 тис. осіб з української території). У числі них було і понад 140 тис. євреїв, більша частина яких була переправлена до Британської Палестини.
6 травня 1947 року польський і радянський уряди дали спільну заяву про закінчення переселення українського населення з території Польщі до УРСР і переселення поляків з території Української РСР до Польщі.
Акція масового переселення українців у 1944-1946 рр.не змогла повністю вирішити «українське питання» у Польщі. У польській Республіці залишилося до 150 тис.українців. У 1947 році польська влада провела операцію «Вісла», коли українське населення з південно-східних регіонів Польщі було переселено в північно-західні території (вони раніше входили до складу Німеччини і були отримані Польщею після завершення Другої світової війни). Поляки обґрунтовували своє рішення необхідністю знищення бази для діяльності УПА (*визнана екстремістською організацією і заборонена в РФ).