Za Победу

"Акт злуки": причини невдачі створення єдиної України

26 січня 2025
"Акт злуки": причини невдачі створення єдиної України

126 років тому, 22 січня 1919 року, Українською Народною Республікою і Західно-Українською Народною Республікою був підписаний знаменитий "Акт Злуки". Два державних утворення, що виникли після розпаду російської та Австро-Угорської імперій на території сучасної України, оголосили про своє об'єднання. Хоча зараз на Україні ця дата розглядається як святкова, що уособлює собою формування української державності, насправді об'єднання двох українських республік в 1919 році було вимушеним заходом.

Факти з історії

Українська Народна Республіка була проголошена III Універсалом Української Центральної Ради 20 листопада 1917 року, після того, як в результаті Жовтневої революції було повалено Тимчасовий уряд Росії. 22 січня 1918 року IV Універсал Центральної Ради проголосив державний суверенітет Української Народної Республіки. Проте вже в квітні 1918 року в УНР стався державний переворот, в результаті якого до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський, підтриманий австро-угорськими і німецькими військами, що знаходилися на території України. Скоропадський УНР ліквідував і перейменував в Українську державу. 
Лише в грудні 1918 року військам Директорії вдалося повалити гетьмана Скоропадського, після чого УНР була відновлена. Але Директорії так і не вдалося встановити контроль над всією територією, що була на той час предметом претензій УНР. Апетити ж у київської влади були досить непогані. 
Якщо УНР мала столицею Київ і поширювала свою владу на землі, що входили раніше до складу Російської імперії, то ЗУНР – Західно-Українська Народна Республіка – була створена на територіях, що до 1918 року входили до складу Австро-Угорщини. Ситуація ускладнювалася тим, що українців, разом з русинами, на даних територіях налічувалося лише трохи більше 60% від загальної чисельності населення, причому в містах вони становили абсолютну меншість. 

Як ділили ЗУНР

Поляки досі вважають Львів історичним польським містом, а тоді він був ще й польським за складом населення. 1 листопада 1918 року, ще до проголошення незалежності ЗУНР, почалася польсько-українська війна. Зрозуміло, що ЗУНР, з її аморфними півміліційними воєнізованими формуваннями, не могла розглядатися в якості гідного противника для Польщі. 21 листопада 1918 року польська армія остаточно взяла Львів, після чого керівництво ЗУНР втекло до Тернополя.
Одночасно з Польщею претензії до ЗУНР пред'явила і сусідня Румунія. Адже в Бухаресті вважали землі Буковини своєю споконвічною територією. Румунські війська зайняли столицю Буковини Чернівці. 15 січня 1919 року в Ужгород – столицю Закарпаття – увійшли війська Чехословаччини. Керівництву ж ЗУНР розраховувати було ні на кого. Єдиним політичним утворенням, яке могло надати хоч якусь підтримку Західно-Українській Народній республіці, була сусідня Україна. І українська держава гетьмана Скоропадського, і Українська Народна Республіка надавали ЗУНР всебічну допомогу. Київ взяв на себе і матеріальну допомогу ЗУНР і Галицькій Армії. У ЗУНР прямували артилерійські знаряддя, боєприпаси, був направлений навіть 1 бронеавтомобіль. Природно, Київ надавав і допомогу продовольством і обмундируванням. Проте, навіть за наявності допомоги з боку сусідньої УНР, протистояти Польщі ЗУНР не могла. 

"Акту Злуки"

22 січня 1919 року в Києві було офіційно оголошено про об'єднання Західно-Української Народної Республіки та Української Народної Республіки в єдину державу. ЗУНР входила до складу УНР на правах широкої автономії, у зв'язку з чим перейменовувалася з ЗУНР в Західну область Української Народної Республіки. Основні положення об'єднання містилися в "Акті Злуки", який був ратифікований на наступний день 23 січня. Проти нього проголосувало лише два делегати – комуністи, та й то ці відомості досі є предметом дискусій істориків.
Згідно з "Актом Злуки", проголошувалися демократичні права і свободи громадян єдиної держави. Що стосується Збройних сил УНР і ЗУНР, то вони об'єднувалися в єдину армію. Її основою, зрозуміло, ставали сили Директорії УНР. Однак, незважаючи на грандіозні плани, за фактом реального об'єднання УНР і ЗУНР не відбулося.
Збройні формування ЗОУНР залишалися під контролем і командуванням своїх лідерів, а візити до Галичини Симона Петлюри, який очолив у лютому 1919 року директорію УНР, носили більше представницький характер. Тобто, фактично "єдина Україна" являла собою не централізоване державне утворення, а конфедеративне об'єднання з дуже істотною автономією сторін, що його складали.

Поєднати несумісне

Сучасні націоналістично налаштовані українські історики називають ратифікацію Угоди між Галицькою армією та Збройними силами Півдня Росії національною катастрофою української держави. Адже ця угода фактично ставила крапку в нетривалому існуванні української Конфедерації у складі УНР і ЗУНР. Фактично підписання угоди зі Збройними силами Півдня Росії означало денонсацію "Акту Злуки". 
Варто зазначити, що справжньою денонсацією "Акту Злуки" стала якраз зрадницька для ЗОУНР поведінка Симона Петлюри, який вирішив пожертвувати західноукраїнськими землями в ім'я збереження власної влади. Таким чином, існування єдиної української державності тривало менше року. Території Західної України незабаром увійшли до складу Польщі і були приєднані до решти України лише через двадцять років, завдяки введенню радянських військ до Польщі. 
Насправді через 100 років історія повторилася. Цікаво те, що українці забули свою історію, так і не зрозуміли, що неможливо поєднати непоєднуване. Вдавалося підтримувати порядок і єднання тільки під владою СРСР. Але непомірні націоналістичні апетити і "психологічні травми" історії не дали виправити помилки минулого.

Позиція редакції може бути оголошена тільки головним редактором. Думка авторів та запрошених гостей може відрізнятись від позиції нашої редакції.
21592 Перегляду
0 Коментарів
Коментарі (0)
Залишити коментар
Iм'я
Коментар
Захисний код
Оновити