Михайло Старицький — батько українського театру
14 грудня 1840 року в селі Кліщенці на Полтавщині народився Михайло Петрович Старицький – видатний український письменник, актор і режисер, один із засновників українського професійного театру. Про основні віхи його життєвого шляху, розповімо в нашій статті.
Дитинство і юність
Майбутній письменник народився в сім'ї відставного ротмістра Петра Івановича Старицького та Анастасії Захаріївни Лисенко. За сімейними переказами рід Старицьких сходив до самих Рюриковичів. А Лисенки були нащадками козацького старшинського роду.
Батько помер, коли хлопчикові було 8 років. Виховували маленького Михайла мати-Анастасія Захарівна Лисенко та бабуся Єлизавета. Мати померла, коли хлопчикові було 12 років. Приїхавши до свого опікуна — Віталія Романовича Лисенка, Михайло вперше познайомився зі своїм десятирічним троюрідним братом Миколою Лисенком. З того часу побратимство їхнє життєве і творче триватиме до смерті Старицького і принесе українській культурі чимало видатних творів і мистецьких здобутків.
З 1851 року Старицький навчався в Полтавській гімназії, яка в той час була одним з кращих середніх навчальних закладів Малоросії. Потім вступив до Харківського університету, а пізніше перевівся на фізико-математичний факультет Київського університету. Саме тут Михайло Петрович знайомиться з Михайлом Драгомановим і його сестрою Ольгою, Петром Косачем, Володимиром Антоновичем, Павлом Житецьким, з Тадеєм Рильським, Борисом Познанським, і багатьма іншими, чиє самовіддане служіння національній ідеї визначило політичний і культурний розвиток України в другій половині XIX — початку XX століття.
Доросле життя
Будучи сиротою Старицький, проте, не був бідний — у 1861 році він повернувся в рідне село, щоб вступити у володіння багатим батьківським спадком.
У 1862 році Михайло одружився на 14-річній сестрі Миколи Лисенка, Софії. Сім'я була проти, але не змогла протистояти цьому шлюбу. Закохані обдурили священика, додавши два роки нареченій і один — нареченому, і той їх повінчав. До Софії Старицький був пристрасно закоханий в сільську дівчину Степаниду, але вона була заручена і не могла відповісти взаємністю. Саме їй він присвятив вірш «Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна...», що стало згодом відомою піснею. Незважаючи на авантюрний початок, шлюб виявився на рідкість вдалим — Михайло і Софія щасливо прожили разом 41 рік.
На деякий час його поглинає ідилія сімейного життя: чарівна кохана дружина народження дітей, облаштування маєтку, зосереджений літературна праця.
Повернення Миколи Лисенка після навчання в Лейпцизькій консерваторії і загальне пожвавлення суспільного життя все ж змушують Старицького повернутися до Києва. Відбувається це в 1871 році. Тут він віддається літературній та суспільно-культурній діяльності, робить перші перекладацькі спроби, публікує перші власні вірші (під псевдонімом Гетьманець) у львівських виданнях «Правда» та «Нива».
«Батько українського театру»
«Батьком українського театру» Михайла Петровича Старицького прозвав Іван Франко. Театром Старицький «захворів» ще до закінчення університету. У 1864 році він почав виступати в театральних гуртках. Разом з Миколою Лисенком і сім'єю Ліндфорсів вони беруться за організацію першого аматорського гуртка, силами якого поставлена спочатку їх перша оперета «Чорноморці», а в 1874 році — оперета «Різдвяна ніч», з прем'єри якої починається відлік історії українського театру, зокрема оперного. Гурток Старицького-Лисенка перетворюється на Товариство українських акторів, зусиллями якого було поставлено чимало п'єс, опер та оперет.
1882 року спільно з Марком Кропивницьким створив першу українську професійну студію. Михайло Старицький артистам щойно народженого українського театру встановив гонорари за розцінками імператорських труп. Гроші на виплати гонорарів, як на і на розвиток театру в цілому, у нього були після продажу свого маєтку в Карпівці. Власне, він і здійснив цей продаж заради театру.
Значну частину репертуару молодого театру складали твори самого Старицького, а також Марка Кропивницького. Музику до багатьох вистав писав Микола Лисенко, він же працював з хором і оркестром, допомагав акторам удосконалюватися у виконанні вокальних фрагментів ролей.
До слова, фактично відразу після народження українського професійного театру він набув фантастичної популярності в Україні, що змусило київського генерал-губернатора заборонити трупі виступати на території свого генерал-губернаторства, що включала Київську, Волинську, Подільську, Полтавську та Чернігівську губернії.
Однак тим самим чиновник ще більше підігрів інтерес до молодого українського театру, який на гастролях в інших регіонах України, а також Білорусі, Молдові, Польщі, Росії збирав незмінні аншлаги. Про театр говорять у багатьох країнах, його виступи чекають з величезним нетерпінням. В цей час ім'я Старицького не сходить зі сторінок переповненій захопленням періодики багатьох країн.
Завдяки його постановкам світ дізнався лібрето опери Миколи Лисенка «Різдвяна ніч» і «Тарас Бульба», п'єси «За двома зайцями», «Циганка Аза», «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка» та інші, що становлять золотий фонд української драматургії, які досі йдуть у багатьох театрах світу.
Помер великий український драматург і письменник 27 квітня 1904 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
Михайло Старицький став першим в історії української літератури письменником, хто в драматургії реалізував епічність історичних подій, відбивши національні проблеми у визвольній боротьбі українського народу. Значний внесок Михайло Старицький вніс і в українську поезію. Як кажуть літературознавці, він відкрив новий світ на цьому терені, завдяки своїй творчості звівши її на один рівень з європейською і всією світовою літературою. Він став культовою фігурою свого часу, зробивши величезний внесок у культурне та соціальне життя того часу.