Свято Андрія Первозванного: традиції та звичаї

Фото: прес-служба Глави Республіки Крим

13 грудня православний світ святкує пам'ять Андрія Первозванного, першого з дванадцяти апостолів. Згідно з Євангелієм від Іоанна, саме апостол Андрій першим став учнем Христа. Згодом, як і інші апостоли, він доносив Слово Боже до інших народів, ризикуючи власним життям. Апостол Андрій прийняв мученицьку кончину за віру в Христа. У Андріїв день тісно сплелися традиції християнські і залишилися народні язичницькі звичаї. З усього циклу зимових традиційних свят, день Андрія Первозданного — найцікавіший. У ньому відчувається дух чарівництва і старовинних обрядів. Як цей день традиційно проводили в Україні, розповімо в нашій статті.

Хто такий Андрій Первозванний

Майбутній апостол Андрій Первозванний народився в місті Віфсаїді в Галілеї. Його батько Йона був рибалкою. Згодом разом зі своїм братом Симоном (Петром) Андрій жив у Капернаумі, на березі Геннісаретського озера, де брати добували собі засоби до існування ловом риби.

З юних років апостол Андрій був дуже побожний, багато молився. Подорослішавши, він не одружився і став учнем святого пророка Іоанна Хрестителя. До свого покликання, разом з Іоанном Богословом він слухав в пустелі проповідь покаяння Предтечі і Хрестителя Іоанна, який і вказав йому на Ісуса, як на Спасителя. Андрій став одним з перших учнів Христа. В Євангеліях він згадується періодично, в основному про його житії і працях відомо з переказів. Однак незаперечний той факт, що Андрій разом з іншими апостолами слухав настанов Ісуса Христа, бачив незліченні його чудеса, був свідком страждань, смерті і Воскресіння Христа.

Згідно староукраїнського літопису ХІІІ століття, апостол Андрій відвідував нашу землю з проповідями. Він прибув з Синопи в Корсунь (Херсонес), дізнався про близькість Дніпровського гирла і «вихотів піти в Рим»; піднявшись вгору по Дніпру, він благословив місце майбутнього Києва.

За імператора Петра I Олексійовича, який вважав Андрія Первозванного своїм покровителем, ім'я «Хрестителя землі Руської» отримав головний орден Російської імперії, а Андріївський хрест став зображуватися на прапорах російського флоту. До сих пір апостол Андрій особливо шанується в Росії і вважається покровителем Російської держави.

Дівчата ворожать

З давніх-давен у ніч під «Андрія» дівчата ворожать. Може, не зовсім щиро, та все ж десь там, «глибиною душі» дівчина вірить, що «Андрієва ніч» допоможе їй пізнати свою долю — дізнатися, чи вийде вона заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік,

Ще звечора, як тільки дівчата зійдуться до хати ворожити, першим ділом вони печуть балабушки.

Балабушки — це невеличкі круглі тістечка з білого борошна. Воду на ці тістечка дівчата носять із криниці — не відром і не глечиком, а... ротом! Носять так, щоб хлопці не бачили, бо як побачать — біда!.. «Ми, бувало, — оповідає Свирид Галушка, — якпобачимо, що дівчата по воду пішли — за ними і ну їх смішити: один виверне кожуха і почне мекати по-козиному та перед дівчатами вихилясом ходити, другий удає з себе цигана, третій — жида... Таке виробляємо, що дівчата хоч-не-хоч, а розсміються і води в роті не втримають. У нашому селі такі були хлопці напрасливі, що біля кожної криниці поставлять варту і дівчатам — де хоч бери води! Тоді дівчата просять хлопців:

— Ідіть собі геть, хлопці, ми води наберемо!

А я, бувало кажу: «Макітру вареників на стіл — підемо!»

— Та вже будуть вареники — їжте, хоч лусніть, тільки води дайте набрати!

Отак домовилися, хлопці йдуть до шинкаря по горілку, а дівчата, набравши в рот води, йдуть до хати місити тісто на балабушки.

Коли вже балабушки спечуться і вистигнуть, кожна з дівчат позначає своє тістечко кольоровою ниткою або папірцем. Потім вони розкладають їх рядочком на долівці — звичайно на простеленому рушнику.

Як усе це зроблено, до хати впускають пса, що перед тим цілісінький день був у зачині і не дістав ніякої поживи. Голодний пес «вирішує долю». Він хапає балабушки одну за одною, боячись утратити смачну вечерю, а дівчата з притишеним диханням слідкують за кожним найменшим рухом пса. Ще б пак! Чию балабушку пес проковтне першою, та дівчина перша і заміж вийде, а чию не зачепить, та сидітиме в дівках, Інколи пес візьме балабушку і несе її десь у темний кут — так і доля занесе дівчину в чужі краї, в далекі села. Найгірше, якщо пес не з’їсть балабушку, а тільки надкусить її і покине...

Бігають ще дівчата попід вікна слухати. А то ще так ворожать, беруть півня і курку, зв’язують їх докупи хвостами і накривають решетом, щоб спершу заспокоїлись. За якийсь час випускають їх з-під решета і дивляться: хто кого перетягне. Як півень перетягне курку, то «чоловікове буде зверху», а як курка півня, то жінка буде верховодити над чоловіком.

Отак наші дівчата «вгадують свою долю» в ніч під Андрія Первозванного.

«Калета»

Ввечорі на «Андрія» сходяться вже разом — і хлопці, і дівчата. Сходяться до просторої хати — щоб було, де розбігтися для кусання калети. З цього кусання калети і починається «Андріївський вечір».

Калета — це великий корж із білого борошна. Печуть калету дівчата — всі разом, скільки б їх не було — хоч десять, двадцять... Кожна повинна взяти участь у готуванні калети. Місять тісто всі по черзі, починаючи від найстаршої дівки і кінчаючи дівчуром років десяти або й менше. Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють калету сухими вишнями чи родзинками — «щоб гарна була». Печуть у печі і запікають так, щоб вгризти її було трудно — на сухар. Посередині — дірка. В дірку всувають червону стрічку і підвішують калету до сволока по середині хати.

Підвішують високо, щоб парубок міг дістати зубами калету тільки тоді, як добре підстрибне. Крім того, один кінець стрічки (іноді звичайного мотузка) довший і спущений донизу так, щоб можна було за нього смикнути — тоді калета підстрибне вгору.

Хлопці гуляють

В ніч під «Андрія» хлопці мають найбільші права — єдина ніч у році, коли парубкам за бешкети люди вибачають.

Якщо парубок сердитий на батька своєї дівчини (не пускає дочку на цілу ніч гуляти або каже: «Не ходи з ним, ледарем!»), то такого батька треба «провчити». Парубок підмовляє хлопців, ставить могорич і... хлопці гуляють!

Батьки дорослих дочок знають про це, самі ж колись парубкували, але… «хлопців, як чорта — не встережеш!». І вранці: там віз на хаті, там ворота на річці пливають, а в іншого господаря — він дуже вже дошкулив парубкам — геть і розібрали, і кілка не знайдеш.