Відновлення національних автономій в СРСР
У 1944 році Уряд СРСР проводить масові депортації калмиків, інгушів, чеченців, карачаївців, балкарців, болгар, греків кримських татар тощо. також були ліквідовані національні автономії цих народів. Причини масової депортації були різними, нот підсумок один. Заслання до Сибіру, Казахстану та Середньої Азії.
Тільки 24 листопада 1956 року Центральний Комітет КПРС прийняв постанову «Про відновлення національної автономії калмиків, карачаївців, балкарців, чеченців та інгушів». Саме воно стало першим кроком для відновлення історичної справедливості та реабілітації депортованих народів. Про причини депортації і початку реабілітації депортованих народів розповімо в цій статті.
Депортації народів під час Великої Вітчизняної війни
Першим примусово депортованим народом стали німці. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР в серпні 1941 року було депортовано 367 000 німців в Казахстан, Сибір і на Алтай. Частково німці були відкликані з діючої армії. Були депортовані також представники народів, країни яких входили в гітлерівську коаліцію (угорці, болгари, багато фінів).
На нових землях німців Поволжя чекали важкі випробування. Також волзькі німці на постійній основі піддавалися гонінням від місцевих жителів і органів влади через свого етносу, хоча до подій Другої світової війни вже проживали на території Російської імперії, а далі і СРСР вже як 200 років, не виступали на боці Німеччини у війні, мали автентичну культуру і вели самобутній спосіб життя. Ті з них, хто повернувся додому після війни, були повторно депортовані в 1947-1948 роках.
У лютому-березні 1944 року буквально за два тижні на схід – в Казахстан і Киргизію – було виселено понад півмільйона чеченців і інгушів. Чечено-Інгушська АРСР була ліквідована, а на її місці утворена Грозненська область. Причиною масового виселення стали неблагонадійність, дезертирство і бандитизм.
У квітні 1944 року Червона Армія звільнила Крим. А вже 18-20 травня 1944 року силами НКВС була проведена депортація кримських татар поряд з іншими кримськими національними меншинами (греками, болгарами і вірменами). Причини, що спонукали до такого кроку, досі викликають у суспільстві гострі дискусії. Офіційною причиною називалися «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу». Тобто колабораціонізм і неблагонадійність.
Порахувати скільки всього людей було депортовано не представляється можливим. Але кількість вимірюється мільйонами. Тільки з Криму було вивезено близько 250 тисяч осіб.
Початок реабілітації
З перших днів на чужині депортовані народи не втрачали віри в торжество справедливості. Після смерті Сталіна і усунення Берії в країні почалася зміна суспільно-політичної ситуації. Намітився поворот і в долі репресованих народів.
У квітні 1953 року секретарю ЦК КПРС Георгію Максиміліановичу Маленкову подали службову записку, в якій пропонувалося «доручити групі працівників вивчити питання і доповісти ЦК пропозиції про доцільність подальшого збереження у всій повноті тих правових обмежень щодо спецпоселенців — німців, карачаївців, калмиків, чеченців, інгушів, балкарців і кримських татар. Далі в записці зазначалося, що з моменту переселення перерахованого контингенту пройшло 10 років і «в даний час вже немає необхідності зберігати ці серйозні обмеження». Протягом 1954-1955 років був прийнятий ряд нормативно-правових актів, в яких знімалися деякі обмеження в правовому становищі спецпереселенців. Ці документи відіграли важливу роль у покращенні життя спецпереселенців у місцях поселень. У 1955 років депортованим почали видавати паспорти, молодь стали призивати на строкову службу в армію.
24 листопада 1956 року Центральний Комітет КПРС прийняв постанову «Про відновлення національної автономії калмиків, карачаївців, балкарців, чеченців та інгушів». У документі зазначалося, що масове виселення цілих народів не викликалося необхідністю і не диктувалося військовими міркуваннями, було одним із проявів чужого марксизму-ленінізму культу особистості, грубим порушенням основних принципів національної політики партії. ЦК вважав за необхідне виправити несправедливість і відновити національний автономії народів. При цьому КПРС визнав «недоцільним» надання національної автономії татарам, які раніше проживали в Криму.
Постанова стала документом особливої важливості, який зіграв велику роль в долях колишніх спецпереселенців. 9 січня 1957 послідували укази «про відновлення Чечено-Інгушської АРСР у складі РРФСР», «Про утворення калмицької автономної області у складі РРФСР», «Про перетворення Черкеської автономної області в Карачаєво-Черкеську автономну область», «Про перетворення Кабардинської АРСР в Кабардино-Балкарську АРСР». 11 лютого 1957 року Ці укази набули чинності закону і почалося Планове повернення депортованих народів із Середньої Азії і Казахстану.
Повернення в рідні місця депортованих і відновлення національних автономій було, з точки зору внутрішнього життя СРСР, важливою подією. Воно свідчило про бажання нового керівництва виправити помилки в національній політиці, ліквідувати назрілу кризу в цій сфері.