«Січові стрільці»: історія зради і «подвигів»
На рубежі XIX-XX століть влада Австро-Угорщини активізувала на околицях своєї імперії підтримку націоналістичних українських угруповань для протистояння зростанню російського впливу. Ті у боргу не залишилися. 6 серпня 1914 року українські націоналісти виступили з маніфестом, в якому проголосили готовність народу до боротьби на боці Центральних держав і закликали молодь стати під прапори українського добровольчого легіону. Так почалося формування Легіону Українських Січових Стрільців.
Січ – як еталон
Українські січовики були практично позбавлені фінансування і досвідчених армійських інструкторів. Більше того, австрійська влада все ще побоювалася створення окремого українського військового формування. І все-таки фінансові проблеми частково вдалося вирішити, але для цього гроші на оснащення і озброєння легіону по крихтах довелося збирати з усієї Галичини.
Слід зауважити, що подібні легіони для ведення бойових дій у тилу ворога створювалися ще до війни поляками і албанцями, однак, не отримавши всенародної підтримки, вони швидко були розформовані.
Для повноцінного функціонування Легіону Українських Січових Стрільців його керівництву довелося давати присягу австрійському уряду. Тільки тоді Стрільці змогли отримати нові гвинтівки системи Маузера, а також обмундирування і взуття. 3 вересня 1914 року січовики присягнули Австро-Угорщині, і тільки потім – Україні.
Вже саме слово «Січ» у назві українського бойового товариства мало викликати асоціації з організацією запорізького козацтва. Січ була прототипом нацистських гуртків і напіввійськових загонів Гітлера СА, СД, СС. Не випадково Гітлер, як і ідеологи Легіону Січових Стрільців, був родом з однієї країни – Австрії. На думку Щеглова, технологія ця проста: зібрати незадоволених, вселити їм велику ідею і через спільні ритуали, паради і святкування привчити до дисципліни і послуху.
Військові «подвиги»
У вересні 1914 року в зіткненні з Кубанською козачою дивізією в районі карпатського села Верецьке-Вишнів січовики пройшли перше бойове хрещення. Втім, справа обмежилася незначними сутичками передових загонів супротивників.
Наймасштабніше протистояння Легіону УСС і регулярної російської армії відбувалося в період з 29 квітня по 4 травня 1915 року в боях за гору Маківка. Ця знаменна для ідеологів сучасної України подія в уявленні військових істориків була допоміжною операцією місцевого значення, в ході якої частини російської армії намагалися повернути раніше втрачені висоти.
3 травня 1915 року частини 78-ї російської дивізії у результаті третього штурму оволоділи горою Маківка. Деякі українські діячі згадують про цей факт, проте додають, що в поразці винні угорські частини, а січовики на той час були переведені в резерв.
Минуле і сьогодення
Після розпаду Австро-Угорської імперії дні українських січовиків були полічені. Галичина опинилася в складі Польщі, і легіон УСС попросту розпався на окремі бандоподібні формування, які у відсутності загального командування продовжували відстоювати свої містечкові інтереси. Багато з них були учасниками громадянської війни, причому по різні боки барикад.
У 1941 році ідея українських націоналістичних формувань отримала продовження, коли окупаційна влада гітлерівської Німеччини стали агітувати жителів Західних областей України вступати в дивізію «СС Галичина». Німці тоді стверджували, що перші літери назви дивізії повинні перекладатися як «січові стрільці».
І сьогодні, втім, нічого не змінилося. Українські націоналісти готові присягнути на вірність будь-якій країні світу, щоб відстоювати свої «великі ідеї», які ніяк не пов'язані з процвітанням українського народу. Січові стрільці – лише одна з ланок, які скріплюють «кайдани» нацистського минулого і сьогодення українців.