62 роки тому Шевченко став частиною «холодної війни»

10 червня 1964 року в Москві з ініціативи Хрущова був зведений пам'ятник Тарасу Шевченку. Установці передувала ціла епопея, оскільки американці теж вирішили встановити пам'ятник Шевченку. Їх треба було наздогнати і перегнати. Так пам'ятник померлому сто років тому поетові став елементом своєрідного соціалістично-капіталістичного змагання.

Суперечки в Америці

У США ідея встановити пам'ятник Шевченку народилася наприкінці 50-х років.
В Америці після Другої світової осіла немаленька українська громада, підросли і зайняли певне становище діти ще дореволюційної хвилі емігрантів. Один з них, Лев Добрянські, вельми помітний лобіст і переконаний антикомуніст, почав просувати ідею встановлення пам'ятника Шевченку. У США, зрозуміло, ніхто Шевченка не знав, не читав і навіть прізвища не чув.
Планувалося, що пам'ятник буде споруджений в 1961 році, до сторіччя з дня смерті «поета, натхненного американською традицією боротьби проти імперіалістичної окупації і колоніального гноблення», як говорилося в документі.
Гроші на пам'ятник були зібрані, скульптор призначений, але виникла раптова перешкода. Не всі в США поділяли ідею встановлення пам'ятника Шевченку. Деякі впливові ЗМІ стали задаватися питаннями: навіщо ми ставимо пам'ятник Шевченку. Суперечки затягнулися на кілька років, і будівництво пам'ятника почалося тільки в кінці 1963 року.

Гонка пам'ятників

У 1964 році святкувалося 150-річчя від дня народження Шевченка, в СРСР цьому приділялася чимала увага. Хрущов, будучи вихідцем з України, звичайно, не міг пройти повз такої події. За його ініціативою була заснована премія імені Шевченка, якою в 1964 році нагородили самого Хрущова, письменника Тихонова за популяризацію творчості Шевченка і художника Касіяна за ілюстрації до «Кобзаря». СРСР вельми негативно поставився до встановлення пам'ятника в США.
Спочатку робилися спроби домогтися відмови від меморіалу по дипломатичній лінії. Одночасно почалися роботи зі створення свого, правильного пам'ятника в Москві в піку американцям з їх неправильним Шевченком. Американці позиціонували його як націоналіста і борця з російським імперіалізмом, а в СРСР він вважався революційним демократом і борцем з царизмом за дружбу народів.
150-річчя Шевченка святкувалося 10 березня. Але ні та, ні інша сторона з якоїсь причини не встигла з урочистостями, і їх довелося перенести на Червень.
СРСР все ж випередив американців у цьому соціалістично-капіталістичному змаганні на кілька днів. 10 червня біля готелю «Україна» був відкритий радянський пам'ятник Шевченку. 27 червня Меморіал відкрився і в США, причому з розмахом.  На постаменті пам'ятника вибили довгий напис, згідно з яким Шевченко був ні багато ні мало «борцем за свободу людства в російській імперіалістичній тиранії».

Місце зустрічі ЛГБТ-активістів

Радянський пам'ятник Шевченку не знайшов якогось культового статусу. А ось біля американського довгий час збиралися місцеві активісти українського руху протестувати проти радянської політики. Потім це місце стало точкою збору місцевих ЛГБТ-активістів.
Нарешті, вже після Євромайдану до пам'ятника зачастили офіційні українські особи, які до цього не згадували про його існування (з усіх українських офіційних осіб за весь пострадянський час лише Ющенко відвідав його один раз після перемоги над Януковичем).