Za Победу

Як народжувалася УРСР і українізація

14 березня 2022
Як народжувалася УРСР і українізація

10 березня 1919 року на III Всеукраїнському з'їзді рад, що проходив 6-10 березня в Харкові, проголошена Українська Соціалістична Радянська Республіка. Тоді ж стартувала політика "українізації" - поділу росіян на українців і великоросів (росіян у вузькому сенсі цього слова).

УРСР

УРСР зразка 1919 року була не першою спробою Української Соціалістичної Республіки. Першою була українська народна Соціалістична Республіка, заснована 12 грудня 1917 року в місті Харкові. Та, перша УРСР 7 січня 1919 року увійшла до складу РРФСР.

Природно, що як в 1917, так і в 1919 році до територіального складу УРСР не входив ні Крим, ні багато інших територій. У Криму тоді були білі, і більшовикам складно було перевести півострів в українське держосвіту. До речі, і столицею цих укроутворень був Харків (до 1934 р.), а не Київ.

Більшовиками було організовано тимчасовий робітничо-селянський уряд України (1918-1919), третина зі складу якого згодом, при Сталіні, була розстріляна. Першим секретарем ЦК КП України був тоді Поволзький німець Е.і. Квірінг (1888-1937), також згодом підведений під вищу міру покарання.

Головна ідеологічна стаття Конституції УРСР, 4-а, свідчила: "рішуче розриваючи з минулим, прагнучи знищити разом з поділом суспільства на класи також і національний гніт і національну ворожнечу, Українська Соціалістична Радянська республіка заявляє про свою тверду рішучість увійти до складу єдиної міжнародної Соціалістичної Радянської республіки, як тільки створяться умови для її виникнення; разом з тим Українська Соціалістична Радянська Республіка заявляє про свою повну солідарність з нині існуючими вже Радянськими Республіками і про своє рішення вступити з ними в тісне політичне об'єднання для спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції і в тісне співробітництво у сфері комуністичного будівництва, можливого тільки в міжнародному масштабі».

Українізація

У червні 1919 року через військову ситуацію, що змінилася, УРСР уклала договір з РРФСР Про встановлення військового та економічно-господарського Союзу. А вже наприкінці 1920 року на території УРСР було запроваджено обов'язкове вивчення української мови та розвиток україномовної преси.

Ще до створення СРСР декларувалося про необхідність «неминучої» українізації УРСР. Сталін, який займався національною політикою в партії, на X з'їзді РКП(б) в 1921 році заявив:

"Нещодавно ще говорилося, що українська республіка і українська національність – вигадка німців. Тим часом ясно, що українська національність існує, і розвиток її культури становить обов'язок комуністів. Не можна йти проти історії. Ясно, що якщо в містах України досі ще переважають Російські елементи, то з плином часу ці міста будуть неминуче українізовані".

Наступного року 30 грудня УРСР підписала договір про організацію СРСР.

Після XII з'їзду РКП (б) коренізація стала офіційним курсом партії в національному питанні. Радянська політика українізації набула офіційного змісту.

На Україні ж політика коренізації стала називатися українізацією. Її формуванням і просуванням особливо займався організатор червоного терору на Україні Н.А. Скрипник (1872-1933), який був у 1927-1933 роках наркомом освіти УРСР.

У 1925 році вийшла спільна Постанова ВУЦВК і РНК УРСР «Про заходи термінового проведення повної українізації радянського апарату». Перехід діловодства на українську мову планувався вже з 1926 року. Ті, хто не хотів вивчати українську мову, підпадали під адміністративні репресії.

Навіть в Донбасі, за рішенням IV Пленуму Донецького обкому КП (б)у, почали «суворо дотримуватися українізацію радянських органів, рішуче борючись зі всякими спробами ворогів послабити українізацію».

До кінця 1932 року в Донбасі повністю були українізовані 78,6% шкіл, частково (змішані україно-російськомовні) – ще 9,2%. Були українізовані також і всі педагогічні технікуми.

У 1930 році на всій території УРСР залишилося всього три щоденних російськомовних газети.

Мало того, українізація проводилася до 1934 року і на території РРФСР. У Центрально-Чорноземній області (Воронеж, Орел, Курськ, Білгород, Липецьк, Тамбов), в якій панував литовець і.м. Варейкіс (перший секретар обкому в 1928-1934 рр.), Українська мова викладалася в школі, були курси викладачів української мови, існували два українських педагогічних вузи, діловодство в судах і прокуратурі також проводилося і українською мовою.

Надалі українізація то слабшала, то знову приймалася як керівництво до дії партійним радянським апаратом.

Позиція редакції може бути оголошена тільки головним редактором. Думка авторів та запрошених гостей може відрізнятись від позиції нашої редакції.
451 Перегляд
0 Коментарів
Коментарі (0)
Залишити коментар
Iм'я
Коментар
Захисний код
Оновити