Самобутні українські слова, які допоможуть описати зимову погоду

Зараз середина зими. Незважаючи на те, що і Водохресні, і тимофіївські, і афанасіївські морози позаду, холодна погода не відступає. На хвилі такої комфортної погоди і збільшення світлого часу комусь може здатися, що все-перезимували! Однак, лише у середині лютого, коли зазвучить пісня великої синиці, корінна зима завершиться, і можна буде почати зворотний відлік. Українці по-особливому ставляться до зими і холодної погоди, що прямо відобразилося українською мовою. Ми вирішили поділиться рядом слів українською мовою, без яких було б складно описати непогожу, холодну зимову погоду.

«Мряка»

Одна з прикмет затяжної похмурої погоди – «мряка», дрібний дощ з туманом. Також так можуть називати туман і паморось окремо. Звідси «мрячити» — мрячити. Також в старих джерелах зустрічається варіант «мороку».

Очевидно, слово споріднене російським словами «морок», «сутінки», «морочити», «смеркаться», «мерехтіти», «меркнути». У церковнослов'янській мові споконвічно російська основа «морок» змінилася на «морок».

Слова із загальним індоєвропейським коренем Mer є і, наприклад, у болгарській, Литовській, словенській, польській, сербохорватській мовах. Вони пов'язані і з темрявою, і з зором — низка дієслів з цим коренем має значення «блимати, заплющувати, моргати».

«Мжичка»

Паморось по-українськи — це ще й "мжичка«, зменшувальне від «мжа»/ «мга», яке зустрічається і в обласних діалектах російської мови. Згідно зі словником Даля «мжать» або «мжить» (звідси «суміжити повіки») — дрімати, марити, мружитися. Від цього кореня і пішла назва мокрого снігу з дощем, від якого мимоволі мружишся. «Мзга» в діалектах — вогкість, гниль, звідси слово «вогкий».

«Імла»

Ще одне слово, яке підійде, щоб обговорити похмуру погоду, — «імла». Це імла, серпанок, туман або зміг. Ймовірно, має спільне походження зі словом «імла», висхідним до загальнослов'янської лексики.

«Хмара»

Слово «хмара» в слов'янських мовах — значить «хмара» у більш широкому сенсі — негода. «Хмара» споріднена слову «похмурий», утвореному від «смурий» —  «непогожий, похмурий». Етимологи вважають, що воно могло статися від змішання слів «хмура» і «пар» або «марь» (туман). Можливо, в українській мові воно закріпилося, прийшовши з польської.

У словнику Даля «хморь», «хмора» згадується в значенні «сира погода, туман з дощем». Слово «хмара» зустрічається і в творах російських письменників, наприклад у Федора Достоєвського і Леоніда Андрєєва. «Хмара» використовувалося в мові як ім'я, прізвисько і, врешті-решт, прізвище.

«Хуртовина»

Сніг, без всяких несподіванок, українською – «сніг», а ось про хуртовини в прогнозі погоди швидше скажуть «хуртовина» або «хурделиця». У обласних говорах російської мови «хурта» заметіль, буран, хуртовина, «хуртувати» - помсти, хуртовити. Вона ж у словнику «хуртеча», «хурдіга», «завірюха» (пор. у російській «завіруха»), «завія». Причому «хурдига» в українському — це ще й в'язниця.

Звідки точно походить слово «хурделиця», з'ясувати не вдалося. Однак схоже, що всі три українські слова з коренем хурт- /хурд-, що означають заметіль, споріднені і відрізняються тільки суфіксами, і у «хурделиці» вони такі ж, як у «метелиці».

У творах українських письменників кінця XIX-початку XX століття, як правило, однаково зустрічаються і близькі до російської, і більш «народні» варіанти. Але поступово саме письменники-українофіли стали намагатися вживати в основному слова, що відрізняються від тих, які використовуються в літературній російській мові. Так вони і закріпилися в лексиці сучасної української мови.