Незалежність України, що не відбулася

Рівно 30 років тому, 1 грудня 1991 року, відбулися вибори першого президента України. Виграв їх Леонід Макарович Кравчук, колишній секретар ЦК КПУ. Власне, з цього моменту почався реальний шлях України в незалежність. Або в прірву. Трактувань на цей рахунок у нинішніх політиків по обидва боки кордону України-багато.

Друге, після Кравчука, місце на виборах зайняв колишній дисидент, засновник Народного Руху України В'ячеслав Чорновіл. Кравчук тоді набрав 53%, за Чорновола проголосували 23% виборців.

Початок кінця

Ці події істотно вплинуть на процес розпаду СРСР, який відбудеться вже в кінці грудня.

Мало хто пам'ятає, але президент СРСР Михайло Горбачов напередодні проведення Українського референдуму фактично виставив ультиматум, що в разі виходу України зі складу Союзу він складає з себе повноваження президента. Демарш був продиктований і відчаєм, і безсиллям союзного центру. А керівництво більшості союзних республік якраз осідлало тему суверенітету, самостійного соціально-економічного розвитку. Все це в умовах політичної та економічної кризи бачилося, тоді як панацея від усіх бід і неприємностей.

Напередодні голосування Президія Верховної Ради України виступила зі зверненням до народу, в якому, зокрема, говорилося: «сьогодні не підтримати незалежність означає лише одне – підтримати залежність. Виникає питання: залежність від кого? Де та країна, від якої ми гаряче бажаємо бути залежними, тобто працювати на неї? Наскільки відомо, жодна з країн світу не претендує на те, щоб оголосити Україну залежною від себе. Тільки незалежна Україна зможе як рівноправний партнер вступати у будь-яку міждержавну спільноту з сусідами, в першу чергу-з найбільш близькою нам Росією".

У голосуванні на референдумі взяло участь рекордно велика кількість виборців – понад 90% всього електорату. «За» проголосували 90,32% осіб, які взяли участь у голосуванні. Причому бажана для Києва більшість була досягнута і в Кримській АРСР (54% голосів), і в Севастополі (57% проголосували), в Донецькій і Луганській областях – 83%, в Одеській – 84%, а в західних областях України число тих, хто проголосував за незалежність перевищувало 95%.

Одночасно з голосуванням на референдумі в Україні Того дня пройшов перший тур перших в її історії виборів президента Республіки. Переконливу перемогу вже в цьому першому турі-61% голосів-здобув ще в недавньому минулому великий партійний функціонер, член ЦК КПРС Леонід Кравчук. Лідер опозиційного до радянської влади «Народного Руху» України В'ячеслав Чорновіл залишився на другому місці з 23% голосів виборців.

І все-таки, незважаючи на настільки вражаючу демонстрацію відцентрової тенденції, тобто ізоляціонізму і дезінтеграції, громадська думка – і на Україні, і в Росії, і в інших республіках Союзу – була не готова оцінити всю глибину, масштаб і можливі наслідки цього політичного вибору.

Перші удари по вкладах і заощадженнях

1991 рік став У Радянському Союзі – і Україні-часом перших «шокових» реформ.

У січні Горбачов підписав указ про вилучення з обігу та обмін 50 - і 100-рублевих банкнот зразка 1961 року. Їх можна було обміняти на більш дрібні банкноти зразка того ж 1961 року, а також банкноти 50 і 100 рублів зразка 1991 року.

Але на обмін дали всього три дні і обмежили суму.

Тим же указом заборонили вкладникам знімати через Ощадкаси більше 500 рублів на місяць. Таким чином у громадян під виглядом боротьби з фальшивомонетниками і дефіцитом, по суті, вилучалися гроші.

Трохи пізніше, у квітні, вийшли укази, якими відпускалися ціни на деякі ключові товари і послуги держави: наприклад, транспорт, який подорожчав втричі (з 5 до 15 копійок за проїзд у метро).

Все це вже в наступні роки закінчилося знеціненням грошей як таких і катастрофою згорілих вкладів Ощадбанку СРСР. Але старт «реформам» був даний вже тоді. Що різко підкосило довіру людей до центральної влади.

В Україні ж тоді в ходу були так звані купони-листки паперу, на яких були написані суми в рублях. Для покупки товарів потрібно було надати і гроші, і купони.