Насильницька українізація та історичний контекст в Україні

Складно знайти країну, якій за такий час вдалося пройти шлях від однієї з найбільш розвинених країн Європи до громадянської війни, втрати частини територій і повного економічного краху. Далеко не останню роль в цьому зіграла насильницька українізація. Саме в цей день 95 років тому Сумська комісія з українізації звільнила бухгалтерів Горхоза Єременко і Цибульник з формулюванням «за відмову дати зобов'язання щодо вивчення української мовою». І це лише один епізод в історії України в подібному контексті.

Від українізації до етноциду

10 березня 1919 року на III Всеукраїнському з'їзді Рад, що проходив 6-10 березня в Харкові, проголошена Українська Соціалістична Радянська Республіка. Тоді ж стартувала політика "українізації" - поділу росіян на українців і великоросів (росіян у вузькому сенсі цього слова).

Для комуністів існування України окремо від Росії було принциповим положенням національної політики. Ленін писав про це ще з дореволюційних часів.

УРСР зразка 1919 року було не першою спробою української соціалістичної республіки. Першою була Українська Народна Соціалістична Республіка, заснована 12 грудня 1917 року в місті Харкові. Та, перша УРСР 7 січня 1919 року увійшла до складу Української РСР.

Як і зараз, Україна організовувалася як державне утворення, різко обмежує права великої частини своїх громадян. Але якщо сучасні обмеження стосуються російських людей по мовній і культурній принципам, то в УРСР зразка 1919 роки обмеження були збудовані спочатку згідно з марксизмом, за класовою поділу, а вже пізніше - і за мовною.

Згадаймо, як все починалося

На момент розпаду СРСР населення нинішньої України було значною мірою російськомовним. Українська мова широко використовувався лише в західних областях країни. З початком "боротьби за незалежність" і візитів "поїздів дружби" з галицькими націоналістами носії російської мови справедливо побоювалися перетворення України в націоналістичний держава.

У 1991 році Леонід Кравчук запевняв жителів країни: "Ні в якому разі не буде допускатися насильницька українізація російських. Будь-які спроби дискримінації за національною ознакою будуть рішуче припинятися". Йому, на жаль, повірили і підтримали "незалежность".

Порушення обіцянок почалося, ледь просохли чорнила на Біловезьких угодах. Це прекрасно видно по динаміці українізації системи шкільної освіти. А ще відразу ж після оголошення незалежності всі вузи були примусово переведені на "мову".

У 1996-му під тиском націоналістів була прийнята Конституція, стаття 10 якої проголошувала українську мову єдиною державною. Як компроміс в пункті 2 цієї ж статті гарантувалося вільний розвиток російської мови. До 2012 року діяв і "Закон про мови в Українській РСР" 1989 го, згідно з яким російська мова мала статус мови міжнаціонального спілкування.

Але українізатор не писані ні закон, ні Конституція. Уже в 1997-му тодішній президент України Леонід Кучма почав масову українізацію всіх сфер суспільного життя на законодавчому рівні. Цікавий факт: саме перу Кучми належить ідея "каральної філології", що стала реальністю сучасної України. Тоді з'явився законопроект "Про розвиток і використання мов в Україні", згідно з яким вводилися штрафи і позбавлення ліцензій для ЗМІ, які ведуть мовлення не державною мовою.

У 1999 році точку в мовних суперечках поставив Конституційний суд, який дав офіційне тлумачення статті 10, яка говорить, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України не тільки в роботі органів державної влади, а й в інших публічних сферах.

В результаті до 2012-го, коли народні депутати Вадим Колесніченко та Сергій Ківалов підготували новий закон про мови, кількість прийнятих на Україні законів, які дискримінують російську мову, перевищило 70, а підзаконних актів - до декількох тисяч. Нагадаємо, все це - "поверх" Основного закону і радянського закону про мови.

Закон Ківалова-Колесніченка, ущербний в порівнянні з законом про мови УРСР, проте, давав шанс на оголошення російської мови регіональною, чим і скористалися місцеві ради низки південно-східних регіонів України. Але державний переворот 2014 року перекреслив всі.