30 років «серпневому путчу» або путчу ДКЧС

19 серпня – драматична і неоднозначна дата новітньої історії Росії. Тридцять років тому відбулися події, які одні називають «серпневим путчем», а інші вважають останньою, відчайдушною спробою врятувати СРСР.

Рівно 30 років тому, 18-21 серпня 1991 року, відбувся серпневий путч – спроба високопоставлених силовиків і політиків СРСР повалити Михайла Горбачова і скасувати реформи перебудови. Щоб захопити владу, путчисти ГКЧП ввели в Москву солдатів і танки, а протистояти їм вийшли керівники РРФСР на чолі з Борисом Єльциним і тисячі москвичів.

Мета створення ДКЧС

18 серпня 1991 року створено Державний комітет з надзвичайного стану (ДКЧС), до складу якого увійшли: віце-президент СРСР Геннадій Янаєв, ряд партійних функціонерів і керівників з ЦК КПРС, уряду СРСР, армії і КДБ.

ДКЧС проголосив себе органом «для управління країною і ефективного здійснення режиму надзвичайного стану», рішення якого загальнообов'язкові для виконання на всій території СРСР, а також оголосив, що Г. Янаєв стає і. о. президента СРСР «в зв'язку з неможливістю за станом здоров'я виконання Михайлом Горбачовим своїх обов'язків Президента СРСР».

Основною метою створення ДКЧС, за словами одного з його учасників - Геннадія Янаєва, було недопущення підписання договору про Союз Суверенних Держав, який, на думку учасників ДКЧС, скасовував СРСР.

Інший провідний учасник комітету –  голова КДБ СРСР Володимир Крючков, на своєму першому допиті в день арешту 22 серпня 1991 року заявив, що члени ДКЧС не ставили своїм завданням позбавити Горбачова поста президента СРСР.

Дії ДКЧС супроводжувалися оголошенням надзвичайного стану в Москві, призупиненням діяльності політичних партій, громадських організацій і масових рухів, які перешкоджають нормалізації обстановки; забороною проведення мітингів, вуличних походів, демонстрацій, а також страйків; встановленням контролю над ЗМІ, тимчасовим призупиненням випусків деяких центральних, московських міських і обласних суспільно-політичних видань. Основне протистояння безпосередньо в період описуваних подій проходило між ДКЧС і вищими органами влади РРФСР.

Через 20 років після цих подій, в серпні 2011 року, Михайло Горбачов заявив, що заздалегідь знав про плановані дії майбутніх членів ДКЧС. Однак у вересні 1991 року на слідстві у справі ДКЧС він показував протилежне. Основна мета ДКЧС, за версією його членів, була не допустити розпаду СРСР і підписання нового союзного договору, що створює замість СРСР конфедерацію - Союз Радянських Суверенних Республік (Союз Суверенних Держав).

Члени ГКЧП вибрали момент, коли Президент СРСР перебував у від'їзді - на відпочинку в держрезиденції «Форос» в Криму, - і оголосили про те, що він не може виконувати свої обов'язки за станом здоров'я.

Противники ДКЧС

Опір ДКЧС очолило політичне керівництво РРФСР (президент Борис Єльцин, віце-президент Олександр Руцькой, голова уряду Іван Силаєв, і. О. Голови Верховної Ради Руслан Хасбулатов).

У звернення до громадян, Єльцин сказав:

«Ми вважали і вважаємо, що такі силові методи неприйнятні. Вони дискредитують СРСР перед усім світом, підривають наш престиж у світовому співтоваристві, повертають нас до епохи холодної війни та ізоляції Радянського Союзу від світової спільноти. Все це змушує нас оголосити незаконним прийшов до влади так званий комітет (ДКЧС). Відповідно оголошуються незаконними всі рішення і розпорядження цього комітету».

Після тривалих мітингів, акцій, сутичок 24 серпня 1991 року, в значній мірі під тиском Попова і Лужкова, запрошених в Кремль до генсека, Горбачов склав із себе повноваження Генерального секретаря ЦК КПРС і запропонував ЦК КПРС саморозпуститися.

Горбачов, згадуючи про рішення покинути пост генерального секретаря КПРС, зазначив, що воно далося йому дуже складно:

«Ситуація тоді виглядала так. І треба було навіть таким способом, прямо скажемо, важким і для мене, і для всіх, реагувати... По суті справи, почала розколюватися країна, і партія, і все. І справа, так би мовити, могло повернутися в громадянську війну».

Серпневий путч 19 – 21 серпень 1991 року стало основною подією, що призвів в результаті до повалення центральної союзної влади і розпаду СРСР. 21 серпня всі члени ДКЧС, тобто значна частина політичного і військового керівництва СРСР, були заарештовані.