«Друге вікно в Європу»: Кючук-Кайнарджийський мир з Туреччиною
«Алегорія перемоги Катерини II над турками і татарами», Стефано Тореллі, 1772
10 (21) липня 1774 року в містечку Кючук-Кайнарджи біля Силістрії підписали мирний договір, що завершував Російсько-турецьку війну 1768-1774 рр. Найважливішими положеннями договору стали територіальні придбання, які відкривали Росії вихід до Чорного і Середземного морів. Ця подія стала переломним для доль Новоросії і всієї Росії.
«Дела петровы окончать» (рос. - пер)
Єлизавета Петрівна, вступаючи на престол, заявила, що її правління буде продовженням часів Петра I. І сучасники, особливо поети, що складали придворні оди, вигукували:
О матерь своего народа!
Тебя произвела природа
Дела Петровы окончать!
(А. П. Сумароков.)
Однак державні задуми і звершення Єлизавети, царственої власниці гардероба в 15 тис. суконь, не можна зрівняти з петровський. Дійсне своє продовження, особливо у зовнішньополітичних справах, петровська епоха знайшла у звершеннях Катерини II. Відчуваючи це, сама Катерина наказала вибити на брилі п'єдесталу знаменитого Мідного вершника напис: «Петру Першому – Катерина Друга». Якщо Петро I прорубав «вікно в Європу» на Балтиці, то Катерина II закріпила тут позиції Росії, розширивши західні володіння імперії; Азовські і Прутський походи Петра I нарешті увінчалися в кінці XVIII в. гучними перемогами над Туреччиною і приєднанням до Росії Криму з усім північним Причорномор'ям. У «єкатерининський століття» у зовнішній політиці Росії панувало два основних напрямки: західне – прибалтійський і польське питання і південне – боротьба з Туреччиною.
Російсько-турецька війна 1768-1774 рр.
Для ослаблення російського тиску на польські справи західноєвропейські країни, кожна з-за своїх розрахунків, почали підштовхувати Туреччину і Швецію до війни з Росією. Резон був ясний: вести війну на кілька фронтів навіть така потужна у військовому плані країна, якою була Росія в Катерининському час, не могла.
У 1768 р Туреччина спочатку зажадала від Росії вивести війська з Польщі, а потім оголосила Росії війну. Війна, що тривала 7 років, продемонструвала перевагу Росії і на морі, і на суші. Переважаючі чисельністю турецькі війська незмінно терпіли поразки. У підсумку Османська імперія змушена була боротися не стільки за інтереси своїх європейських союзників, скільки намагатися утримати власні володіння, на частину яких явно претендувала перемагає Росія.
Росія захопила у Туреччині в дунайських її провінціях фортеці Хотин, Ясси, Бухарест, Ізмаїл. 25-26 червня 1770 російський флот, який прийшов з Балтики під керівництвом адміралів Г.А. Спиридова і С.К. Грейга, замкнули і спалили в Чесменський бухті весь османський флот за винятком одного корабля. А місяць через 21 липня 1770 р П.А. Румянцев в битві при Кагулі розбив турецьку армію чисельністю 150 тис. Чоловік при 150 гарматах. Примітно, що у Румянцева було всього 118 гармат і тільки 27 тис. солдатів і офіцерів.
У 1772 р дипломати Османської та Турецької імперій сіли за стіл переговорів, які, втім, ні до чого не привели. Російські вимагали незалежності Кримському ханству, що означало на ділі швидку ліквідацію незалежності Криму і перехід його до Росії. Турки не погоджувалися, і військові дії були продовжені.
Нове поразка османів в битві при Козлудже (+1774), яке нанесла їм армія, очолювана А. В. Суворовим, змусило Туреччину відновити переговори. У Росії палала Пугачовщина, і Катерина II також прагнула до світу, щоб послати війська Суворова на придушення мужицького бунту.
Світ був укладений 10 липня 1774 року в селі Кючук-Кайнарджи. До Росії відходили причорноморські міста Керч, Енікалі, Кінбурн. Російської визнавалася Кабарда на Північному Кавказі. Росія отримала право мати військовий і торговий флот на Чорному морі. Торговельні судна могли безперешкодно проходити в Середземне море через турецькі протоки Босфор і Дарданелли. Дунайські князівства (Волощина, Молдавія, Бессарабія) формально залишилися за Туреччиною, але фактично Росія тримала їх під своїм захистом. Туреччина зобов'язувалася виплатити величезну контрибуцію в 4 млн. Рублів. Але найсуттєвішою втратою порти було визнання незалежності Кримського ханства.
У написанні тексту використані матеріали онлайн-джерела «Російська історія. Повний курс лекцій. Лекція сімдесят шоста» (http://bibliotekar.ru/rusKluch/76.htm)