Петлюра проти Волоха. Що не поділили українські націоналісти?

Фото з вільних джерел

«Петлюрівщина», «махновщина», «григор'євщина», «волоховщина»... Сьогодні немає не тільки учасників тих подій, але майже не залишилося в живих і їх сучасників-очевидців. Про те, що відбувалося і за яких обставин, можуть розповісти тільки історичні архіви. І якщо про Петлюру, Махна, Григор'єва, їхніх діях під час української революції 1917 – 1920 років було чимало публікацій, навіть видані книги, то про отамана Омеляна Волоха майже нічого невідомо, але ж саме він підняв 1 грудня 1919 року повстання проти Петлюри, який зовсім не очікував такого вчинку від свого вірного соратника.

Так що ж не поділили націоналісти?

Конфлікт інтересів

Кілька характерних штрихів військово-політичних обставин напередодні цих подій. Між Старокостянтиновом, де проходила лінія польського фронту, і Бердичевом, зайнятим спочатку повстанцями, а потім більшовиками, знаходилася незайнята смуга території, яку поляки погодилися віддати Петлюрі для збору залишків своїх сил.

У Старокостянтинові Петлюра разом з Урядом УНР 26 листопада 1919 року зібрав нараду представників політичних партій за участю командувача складу військ, включаючи комполка. Головний отаман закликав не втрачати самовладання і наполягав на продовженні боротьби, не беручи до уваги критичну ситуацію. Командири також висловлювалися бадьоро.

Дисонансом прозвучало тільки виступ Волоха, який різко критикував всі урядові інститути і прямо висловлювався за радянську орієнтацію. Його диспут з Головним отаманом залишив у присутніх на нараді враження близького внутрішньої кризи і, власне кажучи, Старокостянтинівське нараду вже віщувало збройний виступ прихильників Волоха. Він повернувся до своїх гайдамакам і повів їх на Любар, що на Житомирщині. Саме туди на наступний день після наради виїхала вся «верховна влада». Там і підняв Волох гайдамацьке повстання під червоним прапором.

Боротьба за владу

Отаман ультимативно зажадав, щоб Головний отаман зрікся влади, звісно, на користь Волоха. Петлюра наказав заарештувати зухвалого отамана, але той зайняв оборону на іншому березі річки Случ, де розмістив своє військо і потім ще двічі посилав Головному отаману ультиматуми. Повстанці проголосили гасло про державний устрій України в рамках радянської республіки і почали наступ на вірні петлюрівського уряду війська. Гайдамаки обстріляли з кулеметів будівлю, де знаходився Головний отаман з його штабом. Нечисленні урядові війська не витримали натиску, і волоховці захопили сховища Головного отамана. За словами сучасників, 2 грудня 1919 року, за одними відомостями, повстанці захопили близько 2,5 млн. карбованців Директорії і 30 тис. срібних царських рублів, по іншим – 190 тисяч золотих франків, 39 тисяч золотих рублів та інші цінності. У всякому разі, петлюрівська армія «залишилася майже без грошей».

Злети і падіння

Волох поведе своїх гайдамаків по маршруту: Чуднів, Янушпіль, Уланов, Пиків, Калинівка, Липовець, Вороновиці, Іллінці, Дашів, Гранів, Умань. По дорозі збирали залишки петлюрівських військ і урядових установ. Так, вже досить значною за чисельністю силою (близько 5 тисяч чоловік) після надзвичайно швидких переходів, волоховці вранці 1 січня 1920 року розпочали наступ на частини Добровольчої армії, які відходили з Києва у напрямку Одеси, але легкої перемоги досягти не вийшло. Поразка зменшила ентузіазм, послабило бойовий дух воїнів. Положення знову ставало ненормальним, і отаман вирішує діяти енергійніше. Він вкде бійців на Умань. Висилає своїх представників на зустріч з червоноармійськими частинами, що наступали з боку Христинівки. Розрахунок, безсумнівно, був на колишню популярність повстанського отамана серед запорожців. Якщо це був військовий маневр, то він виявився вдалим. О четвертій годині ранку гайдамаки Волоха атакували Умань. Дивізія петлюрівських військ була взята в полон і роззброєна. На наступний день в Умань вступили частини Таращанської дивізії РККА. Повстанці та червоноармійці досягли взаєморозуміння. Через місяць Волоховський гайдамакам було запропоновано влитися в частини Червоної Армії, а вже у ніч з 4 на 5 травня 1933 року Волоха заарештували. Колишньому повстанському ватажкові пригадали його бурхливу отаманщину.