Кожен став Героєм... Мирне населення в обороні Севастополя

30 жовтня 1941 року почалася героїчна оборона Севастополя. Місто було приречене: німецький наступ на Кавказ і Волгу розвивався так успішно, що на оборону міста у Ставки не було ні сил, ні ресурсів. На кожного севастопольського бійця доводилося два ворожих, на кожне знаряддя - дві гармати противника, проти одного танка - чотири фашистських, а проти літака - десять. І з кожним новим днем ​​ця перевага зростала. Зрозумівши, що Севастополь не здасться, його просто стирали з лиця землі - горіло все, що можна, і люди билися підручними засобами.
Ми часто говоримо про те, як героїчно боролися наші солдати і часто забуваємо про те, що під час оборони міста Героєм став кожен мирний житель...

15 тисяч добровольців

Колишній командир 7-ї бригади морської піхоти, яка прославилася в боях за Севастополь,  генерал-лейтенант Євген Жіділов в книзі "Ми захищали Севастополь" зазначав: "Наш севастопольський плацдарм невеликий. Але населений він густо. Тут зібралися представники всіх народів, що живуть в нашій величезній країні..."
Допомагало битися величезна кылькысть добровольців. 15 тис. чоловік пішли до народного ополчення. У перші дні війни в армії не вистачало зброї: гвинтівок, кулеметів, гранат, пістолетів. Військова рада ухвалила: зібрати у населення мисливські рушниці, малокаліберки. У Криму солдатам щосили допомагали місцеві партизани, які за можливосы вели підривну діяльність. Хоча прямий зв'язок між партизанами Криму і севастопольцями налагодити було не можна.

Робочі

Повсякденний героїзм став для жителів міста нормою життя. Робочі Морського заводу під обстрілами ремонтували кораблі, виробляли бойову техніку, обладнали два бронепоїзди, побудували і оснастили плавучу батарею N3 ("Не чіпай мене"), серед німців відому як Квадрат смерті. Вона прикривала місто від нальотів німецької авіації з моря. У гірських штольнях працювали підземні комбінати, де робили зброю і боєприпаси, шили білизну, взуття та обмундирування. Під землею працювали амбулаторії, їдальня, клуб, школа, дитячі ясла і сад, а згодом госпіталь, хлібозавод.
"У майстернях лагодили вантажівки, бронетехніку, танки, ходову частину знарядь. Командири бойових підрозділів, екіпажі машин часом зі сльозами на очах благали прискорити ремонт. І робочі хлопці старалися справді не за страх, а за совість", - пише Георгій Задорожніков.
Вражає безперервність життя, яка збереглася всюди, незважаючи на жах безперервних бомбардувань і безперервних боїв. Листоноші розносили листи, пробираючись через щойно зруйновану будівлю в бомбосховищі. Вони знали, в якому бомбосховище знаходиться їх адресат.

Особливе завзяття і розплата

Молодь допомагала дорослим: розносили повістки в армію, чергували в місті, обходили зруйновані бомбардуванням будинку, допомагали пораненим дістатися до госпіталю.
Військовий історик Євген Мельничук згадує, що в партизанські загони записували навіть школярів 8-9-х класів. "Всі були патріотами і пішли в загін з певною часткою романтики, проте першими померли від голоду, багато застрелилися - в загальному, в першу чергу загинули ці хлопці".
Зовсім маленькі діти "ловили диверсантів і шпигунів", які нібито пробиралися в місто. Зазвичай "жертвами" маленьких борців ставали чоловіки в капелюхах і окулярах, і їх тягли в міліцію. Але найчастіше вони допомагали рити щілини у дворах, щоб було де сховатися під час бомбардувань".
За таку самовіддачу мирне населення надалі розрахувалося. Наступні два роки фашистської окупації стали чорним періодом історії Севастополя. У перші ж дні фашистами було розстріляно понад 3,5 тис. мирних жителів, всього за 22 місяці окупації в Севастополі було розстріляно, спалено, втоплено в морі 27 306 людей. У фашистську Німеччину викрали 45 тис. людей.