Закон про внутрішній водний транспорт України

Верховна Рада України найближчим часом має намір прийняти законопроект, спрямований на відродження річкових перевезень в Україні. Законопроект 1182-1-д «Про внутрішній водний транспорт», який президент України Володимир Зеленський доручав прийняти ще в 2019 році, парламентарії схвалили в першому читанні в квітні 2020 року.

Суть законопроекту

Як заявив тоді міністр інфраструктури України Владислав Криклій, закон дає старт реформі річкових перевезень. Глава профільного відомства розраховує, що Дніпро після проведення такої реформи перетвориться «на потужну транспортну артерію», а на Україні в цілому з'явиться «ефективна річкова логістика». Також Криклій підкреслив, що при підготовці законопроекту до другого читання будуть враховані пропозиції бізнесу.
Законопроект передбачає створення Державного фонду розвитку внутрішніх водних шляхів. Він потрібен для роботи судноплавних шлюзів на Дніпрі та можливості підвищення пропускної здатності річки.
Крім того, по завіреннях міністра, Україна зможе заощадити на ремонті доріг.

«1 млн тонн вантажів, перенаправлений з наземного транспорту на річки, зменшує витрати на ремонт доріг на 1 млрд гривень протягом чотирьох років», - підрахував Криклій.
Дійсно, головними «руйнівниками» українських доріг вважаються перевантажені фури зернотрейдерів. За оцінками агрохолдингів, тільки 70% зерна перевозить Укрзалізниця, на частку автотранспорту доводиться 15-20% від усього обсягу логістики з елеватора до порту, тобто приблизно 6-8 млн тонн на рік. Що рівнозначно тисячам перевантажених зерновозів щомісяця. Потоки вантажівок з «зайвою вагою» за пару років продавлюють глибокі колії навіть в новому асфальтовому покритті.

Залишки колишньої розкоші

Незадовільний стан транспортної логістики є однією з найбільш болючих точок країни, зорієнтованої на експорт агропродукції. Обсяги поставок ростуть, а зношена інфраструктура - автодороги, залізничне сполучення - не витримує зростаючих з року в рік навантажень. Притому, що Україна має в своєму розпорядженні широку мережу річок (включаючи такі великі, як Дніпро, Дунай, Південний Буг), численними лиманами, вона відстає від розвинених країн по використанню внутрішніх водних шляхів. Якщо в більшості країн ЄС річковим транспортом перевозиться від 10 до 20% всього обсягу вантажів, то на Україні ця цифра не перевищує 3%.
На зорі незалежності баржі перевозили вантажі по Дніпру, Десні, Прип'яті, Дунаю та інших річках. Водний транспорт не поступався залізничному і автомобільному. Загалом, країна мала 4005 км річкових судноплавних шляхів, тепер же - удвічі менше. Європейський інвестиційний банк підрахував, що Україна, не використовуючи потенціал Дніпра, недоотримує $ 27 млн ​​доларів на рік.
Однак користуватися річками на Україні досить накладно. Серед всіх витрат, які йдуть на перевезення по річці, 15-18% - це платежі державі. Сюди входять акциз на паливо, лоцманська проводка, портові збори, користування шлюзами і навіть збір за проходження судна під мостом.
Якщо в 91-му році по річках перевозили 65 млн т, то до 2018 року ця цифра скоротилася до 8 млн т. Чи вплинула на це і занепад річкової інфраструктури: портів, шлюзів, річкового флоту. 81,9% флоту - це суду віком від 21 до 25 років. Найбільша частка зношених судів доводиться на вантажопасажирські (97,1%), вантажні наливні (89,5%) і суховантажні (84,4%).
Аналіз трафіку річкових вантажів на Україні показує, що в умовах нинішньої економічної кризи ніякого критичного дефіциту річкового флоту на Україні немає! Крім пікового періоду осінньої збиральної кампанії і масового вивезення зернових і олійних в морські порти і на елеватори. Тобто і існуючі українські річкові оператори в більшу частину судноплавного сезону покривають попит на річкові перевезення, а іноді, навесні, і простоюють.
Таким чином, можна сказати, що, хоча законодавче впорядкування економічної діяльності на внутрішніх водних системах на Україні є актуальним, проте законодавчі ініціативи в вищезазначеному контексті не приведуть до позитивних економічних, логістичним та екологічним результатами.