ua
ua ru
Політика українізації в Радянському Союзі
Історична пам'ять
21 вересня 2020
4 Коментаря

80 років тому ЦК Компартії та Раднарком України прийняли рішення про обов'язкове вивчення української мови в школах республіки. Це стало важливим кроком до розвитку радянської політики українізації 1920-1930-х років, метою якої було створення «вільного союзу вільних націй». Жодної насильницької русифікації, всупереч заявам сучасних київських політиків, не було. Це демонструє документ, який видали 21 вересня 1920 року. Раднарком України ввів обов'язкове вивчення української мови в школах.

Українське питання

Тих, хто активно підтримував ідею існування окремої української нації та окремої української мови, в усій Російській імперії в 1910 році було не більше 2-3 тис. чоловік.
За даними перепису населення 1897 року, на українському діалекті в Подніпров'ї і Причорномор'я розмовляли 93% селян. Однак в містах, розташованих на території сучасної України, ним володіли в середньому всього близько 30% населення. Так, наприклад, носіями малоросійського наріччя себе вважали лише 9% жителів Одеси. Але в умовах Першої світової війни на тлі зростання протестних настроїв і активної пропаганди «українства» спецслужбами Австро-Угорщини і Німеччини, які розраховували таким чином послабити Росію, українська ідея знаходила все більше прихильників на території Російської імперії.
Термін «українізація» в 1907 році запропонував історик Михайло Грушевський, який тривалий час пропрацював в австро-угорському Львові. У 1917 році це поняття стає частиною політичної реальності Української автономії, що існувала під владою Тимчасового уряду. У січні 1918 року молода Українська Народна Республіка (УНР) оголосила про своє відділенні, проте фактичного суверенітету так і не знайшла. На територіях України не припинялися війни, тому на практиці політику українізації влада провести не змогла.
У 1918 році на землях сучасної України юридично існували відразу три великих більшовицьких політичних утворення: Українська, Одеська та Донецько-Криворізька радянські республіки. ДКРР і ВСР вважалися частиною Росії і підпорядковувалися безпосередньо Москві. Однак після вигнання з території колишньої Російської імперії німців радянське керівництво з міркувань політичної безпеки вирішило передати Донецьк і Одесу під контроль УРСР. За задумом Москви, ідеологічно підкований пролетаріат промислових і портових міст повинен був розбавити «нестабільне» в своїх переконаннях українське село, яке нещодавно масово підтримувало Махно, Григор'єва і Петлюру. В результаті національно-культурний склад УРСР вийшов досить різноплановим.

Етапи українського шляху

Ідейним натхненником політики українізації став Володимир Ленін. Він ще в 1914 році назвав Російську імперію «в'язницею народів», в числі іншого розкритикувавши заборону вшанування Тараса Шевченка.
Заявивши про право націй на самовизначення, більшовики застосували національний принцип побудови держави, щоб досягти «вільного союзу вільних націй».
Лінгвісти зайнялися формуванням літературної української мови - нею стали масово видаватися книги і газети, був створений український театр, українська мова стала активно впроваджуватися в освіту і діловодство.
ЦК Компартії України видавав постанови про активізацію вивчення української мови комуністами. Так, в офіційній обстановці пропонувалося використовувати українську мову, незважаючи на те що міське населення УРСР, переважно російськомовне. 
Активно велася підготовка нових українських кадрів у вищих навчальних закладах: на 1 січня 1936 року українці за паспортом були 53,7% студентів вищої школи, в технікумах 75,3% учнів значилися як українці, на робітфаках - 65%. Належність до української нації стала одним з необхідних умов успішної кар'єри, поряд з соціальним походженням і членством в партії. До березня 1938 року в 18 тис. Шкіл УРСР викладання велося українською мовою, і тільки в 1,5 тис. - російською.

Новий поворот

Основною проблемою, яка запустила механізм припинення українізації, стала недієздатність нового керівництва УРСР. Вся справа в тому, що замість того, щоб будувати і розвивати республіку, партійна еліта захопилася ідеєю націоналізму і займалася тільки мовним і культурним питанням замість вирішення нагальних проблем. Радянському керівництву доводилося надсилати людей з Москви, щоб вони вирішували проблеми народу.
Офіційно українізація завершився 20 квітня 1938 року - тоді були підписані рішення ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР. Ці документи встановлювали обов'язкове вивчення російської мови в усіх україномовних школах республіки.
Проте ніякої насильницької русифікації, всупереч заявам сучасних київських політиків, не було. Про це свідчить статистика. У 1939 році в УРСР випускалося 855 газет українською мовою і всього 304 - російською. Якщо в 1928 році загальний тираж українських книг в республіці становив 24 млн., то в 1974 році - вже 104 млн. Для порівняння: у 2017 році на незалежній Україні видано лише 27 млн. книг українською мовою.
Неформальна українізація продовжилася в республіці після війни завдяки Хрущову. Заохочувалося розвиток української самосвідомості, українську мову вчили в школах і вузах. Якщо до ХХ століття не було масового української самосвідомості, то в ХХ столітті воно було впроваджено саме завдяки радянській українізації. Призупинили процес впровадження української самосвідомості тільки через нездатність проукраїнського керівництва поєднувати національну ідею та індустріальний розвиток.

Позиція редакції може бути оголошена тільки головним редактором. Думка авторів та запрошених гостей може відрізнятись від позиції нашої редакції.
4 Коментаря
Коментарі (4)
Залишити коментар
Iм'я
Коментар
Захисний код
Оновити
Поля
21.09.2020

Да вообще не стоило этот ящик Пандоры открывать

Jerry
21.09.2020

Українізація мала погане відображення на суспільстві

Юрій
21.09.2020

Цікавий погляд на подію

Danil
21.09.2020

Це насильство над дітьми

Зворотний зв'язок
Інформаційне агентство «Крим сьогодні», регістрація Роскомнагляду - ИА №ФС 77-78535 від 29 червня 2020 року
м. Сімферополь