Міфи про «українсько-російську війну 1658-1659 рр.»

Після смерті Богдана Хмельницького 6 серпня 1657 новим українським гетьманом був обраний Іван Виговський. Сьогодні фігура цього клятвопорушника в Україні овіяна безліччю міфів. Зокрема, вони виникли через заколот Виговського та Конотопської битви. Сьогодні ми розглянемо події, які відбувалися в рамках так званої «українсько-російської війни».

Міф перший: про «українсько-російську війну 1658-1659 рр.»

Заколот гетьмана війська Запорозького Івана Виговського, який сьогодні на Україні називають не інакше як «українсько-російською війною», був усього лише епізодом російсько-польської війни 1654-1667 рр. Керуючись мотивом посилення особистої влади, вже в жовтні 1657 р. Виговський направив лист до кримського хана Мухаммед-Гірея. Хан охоче відгукнувся на цей заклик гетьмана і відправив свою орду «годуватися» на українських землях.
Поява татар призвела до зростання опозиції гетьману на землях Лівобережної України. У червні 1658 року, закликавши в помічники ординців, Виговський влаштував криваву бійню в Полтаві, віддавши місто на розграбування татарам. Розгром Полтави став початком громадянської війни на Україні.
Уклавши Гадяцький договір з Польщею (вересень 1658 р.) гетьман здійснив нову зраду, оскільки ця угода передбачала повернення України до складу Речі Посполитої. Виговський почав збройну боротьбу проти Росії, яка виступила на захист опозиційних йому сил. Називати ці події «українсько-російською війною 1658- 1659 рр.» більш ніж надумано.

Міф другий: про «окупаційну» армію росіян

20 квітня 1659 російські війська на чолі з Трубецьким обложили Конотоп, в якому зміцнився активний прихильник Івана Виговського. Основним мотивом для такого кроку стала брехня про звірства, які творять росіяни на українських землях.
Українські історики, які намагаються знайти історичні приклади звірств московських «окупантів», вдаються тільки до одного сумнівного факту - винищення російськими військами мешканців містечка Срібне, відбитому в літописі Самійла Величка. Цей «очевидець», який жив наприкінці сімнадцятого століття, давно відомий історикам домислами і фантазіями. Посилатися на нього щонайменше несерйозно. Жоден з українських істориків не дає документального підтвердження про нібито стотисячну чисельність російської армії під Конотопом.

Міф третій: про «велику перемогу» українців і розгром російських військ

Виговському вдалося обдурити Трубецького. Заявляючи про готовність до мирних переговорів, він стягнув значні сили до Конотопа. Жоден із сучасних українських істориків, які пишуть на тему конотопської битви, навіть не спробував з'ясувати, якими були справжні втрати російського війська в цій битві. Так, Ю. Мицик продовжує стверджувати про те, що «в результаті Конотопської катастрофи на полі бою полягло 40 тисяч царського війська, а 15 тисяч, зокрема 50 воєвод, було взято в полон. Тоді як збережені в архіві давніх актів розпису втрат говорять про інше. «Всього на конотопському на великому бою та на відводі ... побито та в полон піймано» 4.769 осіб. Гіркота в Москві та оголошений з цього приводу траур були викликані не числом загиблих, а тим, що в битві загинуло багато знатної молоді з аристократичних сімей (князі Волконський, Вяземський, Мещерский, Болховского, Ухтомський, Щербатов та інші), всього - 246 «московських чинів». Саме цей факт породив чутки про грандіозне побоїще і небачений досі розгромі, чого насправді не було.
Уже через два місяці після битви українські козаки збунтувалися проти Івана Виговського. Один за іншим козацькі полки стали переходити на бік Москви. При цьому першим присягу цареві приніс Ніжинський полк, той самий, який наполегливо захищав Конотоп від армії Трубецького. Виговський кинув гетьманську булаву і втік до Польщі, де пізніше був розстріляний поляками за підозрою в зраді. Україна зробила свій вибір, вона вважала за краще обрати Москву.