Иван Мазепа – герой или предатель?

У цей день, 4 серпня 1687 р. Іван Мазепа став гетьманом Лівобережної України. Безумовно, козак є видною і при цьому неоднозначною фігурою в українській історії.

Мазепу називали одним з найбільших гетьманів в історії України і в той же час зрадником, істинним патріотом і тим, хто вибрав своє благополуччя, пожертвувавши долею українського народу.

Відносини Мазепи і Петра I

Багато хто вважає, що Іван Мазепа був справжнім другом Петра I, проте цей факт є помилкою. Також Мазепі приписують статус радника, що також не є правдою. Історики вважають, що Мазепа не міг бути радником монарха в 1689-1696 рр. На початку свого політичного шляху, після регентства Софії, Петра I не особливо цікавила політика, включаючи Гетьманщину, яка не була основною гілкою політики Російського Царства. У ранні роки правління цар ще не будував «європейську Росію», він захоплювався вибуховими пристроями, потішними полками і будівництвом кораблів.

Формально Мазепа присилав письмові звернення, відправляв прохання до царів, проте де-факто всі питання від імені царя вирішували урядові родичі-чиновники або їх уповноважені. Наприклад, думський дяк Омелян Гнатович Українців в Посольському наказі мав повний контроль над усіма українськими справами і ставив свій підпис замість царів. У той же час в оточенні Петра I було багато іноземців, і саме вони давали йому уроки військового мистецтва тощо.

Тому «клеїти» якесь дорадництво за кілька сотень кілометрів - притягувати, як то кажуть, факти за вуха. Мазепа зустрівся з Петром тільки в 1696 р. в Острогожске, після того, як вітчизняна армія взяла Азов. Наступна зустріч гетьмана з Петром I була вже через три роки в Воронежі. У той період Іван Мазепа вже вів активну політику з Петром I. Однак ніякої «дружби» між царем і гетьманом не було. Документи говорять про те, що Мазепа був професійним консультантом провідних російських урядовців з питань взаємодії з Кримом, Польщею, Молдовою. Реально між царем і гетьманом з 1689 р. до 1696 р. та й пізніше ніякої «дружби» не було. Здебільшого, це були ділові відносини сюзерена та васала. Петро I не сприйняв перехід Мазепи на бік ворога, як особисту образу - він порахував це зрадою свого васала, але не більше.

Петро I і його оспівувачі звинувачували І. Мазепу в тому, що він запросив Карла ХІІ в Гетьманщину. Насправді шведська армія повернула в Україну з-за того, що за наказом царя всі населені пункти на її шляху спалювалися.

Правда про гетьмана

Мазепу звинувачують, що він діяв не в інтересах України, а тільки для себе, за для збереження власної влади. З цього приводу гетьман щиро зізнавався 17 вересня 1707 р. Пилипу Орлику:

«Всевишнього Бога взиваю на свідка і присягаю, що я не для приватної своєї користі, не для вищих почестей, не для збагачення себе або для яких-небудь інших забаганок, а тільки для вас усіх, хто є під моєю владою і під регіментом стоять, для жінок і дітей ваших, ради загальною добра неньки моєї бідної України, для користі Запорозького Війська  і всього народу українського, для розширення прав і військових вольностей, хочу при помочі Божій так чинити, щоб ви з жінками і дітьми нашими і Вітчизна з Військом Запорозьким не загинули як з московського, так і з шведського боку. Коли ж би я ради своїх приватних забаганок так дерзав чинити, то нехай поб’є мене на душі і на тілі Бог у Трійці Святій єдиній і невинні страсті Христові».

Очевидець Нордберг зафіксував такі слова Мазепи під час його промови перед Карлом ХІІ та запорожцями: «Бог мені свідок, що, віддаючись до рук шведського короля, я зробив це не з легковажності і не спонуканий мотивами особистих інтересів для себе, а з безмежної любові до Вітчизни. Будучи дуже старим, не маючи ні дружини, ні дітей, я міг би податись у Польщу або будь-куди і спокійно провести там залишок днів мого життя. Але, керуючи стільки Україною з піклуванням і вірністю, наскільки було у мене здібностей, я за обов’язком честі і сердечної любові не можу, склавши руки, віддати цей край під владу неправедного гнобителя».