ua
ua ru
«Під високу руку» Найтихішого: Україна під владою Олексія Михайловича
Відома постать
23 липня 2020
3 Коментаря

 

У 1629 році на престол Російської держави зійшов Олексій Михайлович. Саме цей «найтихіший» государ грав чільну роль в подіях Переяславської ради 1654 року. А якщо згадати подробиці, то московський цар розглядався як реальний претендент на польський престол, то в разі реалізації всіх його задумів виходило, що Україна повинна була виявитися в центрі величезної держави.

М'який правитель суворого часу

Те, що в історії Олексій Михайлович (1629-1676) залишився з прізвиськом Тишайший, здається на перший погляд абсурдним. При ньому Московське царство стрясали численні бунти, стався розкол всередині православної церкви, велися постійні зовнішні війни, в яких він і сам брав участь в якості головнокомандувача. Але хіба при правителі-гуманісті може держава розвиватися без конфліктів? Олексій Михайлович являв собою ідеал правителя - хранителя підвалин і традицій, ревного християнина, людини, відповідальної за трон і народ.
Ще він відрізнявся від інших государів (незалежно - коронованих або узурпаторів) тим, що щиро любив свій народ. Гуманний характер влади Олексія Михайловича був відзначений сучасниками. Вони дивувалися, що цар, який володіє безмежною владою над народом,  не зазіхнув ні на чию честь або майно.

 «Хочемо царя православного ...»

Під час правління Олексія Михайловича зв'язки між Москвою та Києвом значно посилилися, царський уряд намагався залучити на свою сторону не тільки українських церковних ієрархів. Духівник самодержця, архідиякон Чудова монастиря Арсеній Суханов, неодноразово бував в Києві, де виконував треби, організовував придбання потрібної літератури і одночасно виконував дипломатичні доручення Олексія Михайловича.
У 1651 році, після жорстокої поразки козацького війська під Берестечком, Богдан Хмельницький почав замислюватися про приєднання до Московського царства. Втім, подібні думки відвідували гетьмана і раніше. Так, 8 червня 1648 року він звернувся до Олексія Михайловича з пропозицією вступити в боротьбу за польський престол, обіцяючи при цьому допомогу за все запорізького війська.
Для забезпечення постійної допомоги Україні потрібна була підтримка іншої сильної держави. Богдан Хмельницький цілком логічно розраховував, що цей «найтихіший» самодержець не буде занадто вже допікати народ, який і так «волить йти під царя єдиного православного».

«Під високу руку»

З пропозиціями про приєднання Богдан Хмельницький звертався до майбутнього «старшого брату» неодноразово. У 1653 році становище на Україні погіршився настільки, що залишалося або перейти під чужий протекторат, або підкоритися Польщі, а значить - розпустити козацьке військо. Останній варіант найменше влаштовував жителів України: за що тоді кров православну проливали?! Участь Росії в українських справах йшла поступово. Російська дипломатія, тиснула на Польщу, змушувала останню тримати в резерві значні військові сили, які, при відсутності загрози з боку Росії, могли бути кинуті на Україну. У Варшаву з Москви в 1653-році вирушило посольство з вимогою не порушувати права православного населення і припинити гоніння на православну церкву. Подальші події, які привели до Переяславської ради 8 січня 1654 року, добре відомі.

Козацька вільна держава

Правове становище України в складі Росії було оформлено так званими Березневими статтями ( "Статтями Богдана Хмельницького") незабаром після рішення Переяславської ради. Ці статті склав в двох варіантах сам Богдан Хмельницький. Згідно Березневим статям населення України визнавало верховну владу російського государя іта зобов'язувалося служити всім його наступникам "на віки", але при цьому Україна зберігала майже всі інститути і права самостійної держави.
Перш за все, зберігався республіканський лад і вільне обрання гетьмана: "Щоб Військо Запорізьке саме між себе гетьмана обирали і його царській величності сповіщали". На Україні зберігалася склалася фінансова і податкова система. Спеціально обмовлялося, що російські воєводи не мають права збирати податки. Втім, потрібно відзначити, що всю другу половину XVII ст. податки з України не надходили до російської скарбниці, навпаки, з державної скарбниці на Україну постійно повинні були посилати кошти. Березневі статті визначали і наявність самостійних українських судових властей: "Щоб своїми правами звужується, ... щоб ні воєводи, ні боярин, ні стольник в суди військові не вступали".
Деякі формальні обмеження самостійності України зводилися до наступного: з відома царя встановлювався розмір грошової платні виборній владі (гроші йшли з військової скарбниці). Цар санкціонував земельні дарування. Гетьман мав інформувати Москву про посольства, що прибувають до нього, і про досягнуті в ході переговорів результати.

Погодьтеся, це не схоже на вічне рабство і цілком можна сказати, що саме завдяки Олексію Михайловичу Україна збереглася як така. Те, що сьогодні прийнято вважати найбільшою помилкою в історії української держави, за фактом стало єдиним способом її врятувати від Польської агресії. До речі, подальші події в історії козацтва довели, що вибір був зроблений правильний.

 

Позиція редакції може бути оголошена тільки головним редактором. Думка авторів та запрошених гостей може відрізнятись від позиції нашої редакції.
3 Коментаря
Коментарі (3)
Залишити коментар
Iм'я
Коментар
Захисний код
Оновити
GUP
23.07.2020

Некоторым современным политикам следовало бы поучиться

Torini
23.07.2020

Мудрый был правитель

Андрій
23.07.2020

Саме йому ми забов'язані нашим процвітанням!

Зворотний зв'язок
Інформаційне агентство «Крим сьогодні», регістрація Роскомнагляду - ИА №ФС 77-78535 від 29 червня 2020 року
м. Сімферополь