Особливості української хати

Будування дому раніше було ключовим моментом у житті української сім’ї – це вирішувало безліч питань в багатодітних патріархальних родинах. Чоловік міг вважатися справжнім господарем не тоді коли він оженився, а вже після того, як мав куди привести свою дружину.

На батьківську хату могли розраховувати найменші діти. Вони гляділи стареньких батьків аж до їхньої смерті. Старшим дітям зазвичай будували окремі хати. «Переславська рада 2.0» розповість вам про звичаї та обряди будівництва української традиційної хати. Для суспільства тих часів життя чоловіка в сім’ї жінки вважалось неприйнятним.

Різновиди українських хат

Хати за своєю будовою відрізнялись в різних регіонах України. Наприклад, на Поліссі вони були більш архаїчні. Тут їх будували з дерева – наявність лісів на цих територіях сприяла цьому.

Тоді ж як на Півдні України, де переважають степи, будинки часто зводили з каменю і глини. Стіни робились товстими, а вікна великими.

В східних областях – на Слобожанщині – хати були дерев’яними, але зрідка стіни плелись із хмизу, а потім оброблялись глиною, а подекуди складались із каменю, як на Півдні.

В західних областях – в Карпатах – хати відрізнялись своїми архітектурними формами: від критих соломою дахів бойківських хатин до гуцульських хатинок з дошками-драницями, покритими різьбленням.

Коли будувати?

Щодо часових обмежень, то раніше дім не закладали у високосний рік і в свята. Нерідко брались до уваги астрономічні особливості.

Подеколи будівництво починалось на підповню. Також закладали хату на третій день молодика або під час повного місяця. Ці особливості залежали від регіону. У сусідніх сіл могли бути різні традиції щодо цього. Якщо на небі не було зірок, то хату не закладали.

Люди намагались не починати цю важливу справу в середу і п’ятницю – так звані пісні дні в церковно-народній традиції. Практично всюди вважалось, що понеділок теж важкий день. Розпочинати роботу було найкраще до полудня.

Будівельні обряди

Ключова фігура в закладанні хати – будівельник, якого раніше називали майстром. Серед народних повір’їв побутувало уявлення, що він може закласти хату «на горе». Саме тому його намагались не гнівити, а також пильно слідкувати за тим, що він робить.

Зазвичай із так званим «закладанням» пов’язане поняття будівельної жертви. Вважалось, що «закладати» на когось потрібно обов’язково, інакше це погано відіб’ється на здоров’ї сім’ї чи худоби.

Варто зазначити, що в деяких регіонах дійсно «закладалась» хата на живу людину, яка була не проти цього. Наприклад, на це могли погодитись найстарші люди в сім’ї. Найчастіше «закладали» на курей, котів або собак. Вважалось, що те, на що майстер «заклав» хату, не буде вестись в домівці.

Облаштування дверей і вікон вимагало виконання певних обрядів. Під поріг клали свячені трави, чистотіл, мак-видюк тощо, щоб вберегти дім від нечистої сили. Так само під підвіконня клались трави, що мали захистити від злих духів, хвороб чи шкідників. Наприклад, освячені на Маковея волошки вважались засобом проти появи мишей у домі.

Новосілля

У вже збудовану хату першим намагались пустити переночувати якусь тварину. Найчастіше це був кіт. Рідше півень. Інколи кіт і півень разом.

Люди цю традицію пояснювали так: кіт, нібито, мав злякати чи вигнати нечисту силу, що могла оселитися в хаті. Півень – птах, що теж може налякати нечисту силу.

Ця традиція існує в перекрученій сучасній версії. Містяни після купівлі квартири намагаються першим в нове житло впустити кота. Навіть у ту квартиру, де вже жили люди.

Домового духа намагались задобрити хлібом і сіллю на рушнику. З цим дарунком в дім входив господар і з примовлянням клав їх на підвіконня. В деяких селах першим в хату мав зайти найстарший серед роду. Вважалось, що перший, хто переночує в новій хаті, після смерті стане «духом-захисником» дому. З цим повір’ям також пов’язують і уявлення про домовиків, як померлих предків. В деяких селах домовика не задобрювали і не звали, бо були переконані, що він і сам прийде.