Кримська війна: як доблесть російського солдата врятувала престиж Росії

2 липня 1853 російська армія вторглася в Молдавське князівство. Саме ця подія стала початком Кримської війни, хоча офіційно оголошена вона була лише в жовтні. Війну Росії оголосили провідні держави світу - Великобританія і Франція. Імператор Микола I хотів взяти під своє заступництво православні країни, які перебували під владою османів, але переділ світового ладу не входив в плани лідерів Європи, які самі хотіли отримати вигоду з співробітництва з Османською імперією.

Володіючи великою перевагою як в кількості солдатів, так і в технічному оснащенні військ і особливо флоту союзники розраховували закінчити «Східну війну», як вони її назвали, максимум за кілька місяців. Однак стійкість, мужність, кмітливість і героїзм російських солдатів, матросів і офіцерів з лишком покривали всі недоліки, які роками накопичувалися в російській армії і на флоті.

Допомога османам

Османська імперія протягом всього XIX століття переживала не найкращі часи. Кризи змінювалися військовими поразками, армію і державу лихоманило зсередини, поступово від колись могутньої турецької держави відвалювалися все нові шматки. Цікаво, що тільки пряма військова допомога Англії, Франції та Росії допомогла султанові Махмуду II утриматися не тільки на троні, а й запобігти захопленню Константинополя (Стамбула) бунтівним Мухаммедом Алі Єгипетським.

Однак такого роду допомога не повинна вводити нас в оману щодо міжнародної політики в Європі тих років. Допомога султану абсолютно спокійно укладалася і в те, що буквально кілька років до того в 1827 році Росія, Англія і Франція в Наваринська битві розгромили і знищили турецько-єгипетський флот, тим самим дуже послабивши Туреччину. В черговий раз від володінь султана відкололася Греція і кілька балканських слов'янських територій. Вдало завершивши це російсько-турецьке протистояння, Росія все частіше звертала свій погляд на захід, а російський імператор все частіше думав про те, що йому варто зібрати воєдино всі православні народи і стати їх захисником. Але в багатовекторному клубку європейської політики такі ідеї подобалися не всім, перш за все Австро-Угорській імперії, а колишні союзники - англійці і французи зовсім не бажали бачити Росію в більш сильному положенні. Російська імперія на той момент вже мала старі рахунки з імперією Османів. Багата історія воєн і здебільшого перемог над турками також накладали деяку особливість в сприйнятті османів як ворогів.

Ключі від церкви

Причин для війни було багато. Так турецький султан з подачі мусульманського духовенства ухвалив передати ключі від самої шанованої християнської святині - церкви Різдва Христового у Віфлеємі католикам. Турки знали, що такі дії неодмінно викличуть конфлікт між католиками і православними. Російський імператор хотів стати захисником всіх православних на території Османської імперії, а їх без малого налічувалося 12 мільйонів чоловік. Микола I спробував чинити тиск на османів і віддав наказ військам увійти в Молдавію і Валахію, причому, згідно з умовами Адріанопольської мирного договору від 1829 року, ці території перебували під протекторатом Російської імперії, а отже, наш імператор мав повне право на розміщення там військових контингентів. Несподівано на стороні турок виступили англійці, які вже давно хотіли зупинити Росію, перш за все на Балканах і в Закавказзі. Французи, які бажали реваншу після 1812 року, на чолі з імператором Наполеоном III покликали на допомогу навіть невелике Сардинское королівство. Але найгіршим для нас поворотом став озброєний і дуже ворожий для Росії нейтралітет з боку Австро-Угорської імперії. Це змушувало тримати на західному кордоні Росії проти Австрії значний контингент військ, який просто не міг брати участь у Кримській війні. 16 жовтня 1853 року війну Росії після відмови вивести війська з Молдавії та Валахії оголосила Туреччина. Починається Кримська війна. Після повного розгрому турецьких сил на Кавказі і П. С. Нахимовим в Синопському бою 27 березня 1854 року Англія, Франція і Сардинія приєднуються до Туреччини. Честь країни врятувала тільки стійкість російського солдата.

Доблесть Російського солдата

Ворогам так і не вдалося завдати рішучої поразки російським військам. Більш того, на Кавказькому театрі воєнних дій розвивалися цілком успішно для Росії. Туреччина вторглася в Закавказзі, але зазнала великої поразки, після чого російські війська стали діяти на її території. У листопаді 1855 року впала турецька фортеця Карс. Остаточне виснаження сил союзників в Криму і російські успіхи на Кавказі призвели до припинення військових дій. Почалися переговори сторін.

В кінці березня 1856 був підписаний Паризький мирний трактат. Росія не зазнала значних територіальних втрат. У неї була відірвана лише південна частина Бессарабії. Але за умовами миру Росія не могла мати військового флоту на Чорному морі і повинна була роззброїти зміцнення. Поразка в Кримській війні справила значний вплив на розстановку міжнародних сил і на внутрішнє становище Росії. Війна, з одного боку, оголила її військову слабкість, але з іншого - продемонструвала героїзм і непохитний дух російського народу.