Панас Мирний - геній української прози

13 травня минає 171 рік із дня народження українського письменника і драматурга Панаса Мирного. "Є люди, що найважчу тугу виливають сміхом, жартами. Про них завжди кажуть, що вони ніколи горя не знають. За це і звуть їх щасливими", - говорив Панас Мирний. Але життя не було для нього легким.

Чиновник за примусом батька

Батько Панаса Рудченка (справжнє ім'я письменника) був бухгалтером і вирішив, що всі чотири сини повинні стати чиновниками, а донька обов'язково має вийти заміж за клерка. "Держслужба - це вірний шматок хліба!" - вважав Яків Григорович Рудченко.

Уже в 14 років Панас пішов працювати писарем в суд, потім став помічником бухгалтера. Рутинна робота йому не подобалася. Ще більше хлопця пригнічувала поведінку товаришів по службі поза роботою, які любили грати в карти за чаркою горілки. Тому він перетворився на відлюдника і все більше часу просиджував за книгами.

У Гадячі він здружився з дітьми Драгоманових і отримав доступ до великої бібліотеки цієї сім'ї. Саме Михайло Драгоманов в 1877 році надрукував одну з книг Афанасія Рудченка "Лихі люди" в Женеві, адже в Україні його рукописи були під забороною. Переїхавши до Полтави, Рудченко отримав роботу в казенній палаті, де працював на різних посадах і дослужився до дійсного статського радника. Дуже не любив це місце. Але працював швидко, всі потрібні довідки видавав людям за один день. А ночами творив.

Розсекречений псевдонім

Багато творів Рудченка так і залишилися недописаними, оскільки весь час забирала робота чиновника, і на літературу його майже не лишалося. Перші твори Рудченка під псевдонімом Панас Мирний видавалися у Львові. Ніхто навіть не здогадувався, хто такий цей Мирний.

Він не любив слави. До того ж, писав забороненою українською мовою, та ще й про долю українського народу. Але Рудченко сам себе розсекретив. Це трапилося випадково. Коли на сцені полтавського театру поставили п'єсу "Лімерівна", глядачі під овації почали вимагати "автора на сцену". Панас Якович не стримався і вийшов. Він навіть нічого сказати не міг застиглій публіці. Близькі люди, співробітники, знайомі не могли повірити, що чиновник Рудченко і письменник Мирний – та сама особа.

Жандарми неодноразово обшукували всіх відомих людей Полтави у пошуках рукописів таємничого Мирного. Навіть у Рудченка нічого не знайшли. Свої майбутні "Хіба ревуть воли ..." він ховав у скрині, де зазвичай сало зберігають або інші продукти.

Кохання письменника

У юності Панас Мирний кохав кількох дівчат-наймичок. Одна не зрозуміла його духовних поривань. Інша — проміняла його на солдата-москаля. Він описав всі ці образи в романі «Повія».

Своє справжнє взаємне кохання – Олександру Шейдеман - Панас Мирний зустрів у 40 років у Полтаві. 26-річна Олександра Шейдеман була капітанською донькою та генеральською сестрою. Вона закінчила Полтавський інститут шляхетних дівчат та Харківське музичне училище, була начитаною, знала кілька іноземних мов.

Олександра народила письменнику трьох синів – Віктора, Михайла та Леоніда. Сини Панаса Мирного багато читали, малювали, музикували.

Признання

Тільки з середини 1880-х років твори Панаса Мирного публікуються в Україні. Так, на сторінках альманаху "Рада", який видавав М. Старицький у 1883-1884 роках, з'являються перші дві частини роману "Повія" та два оповідання з циклу "Як ведеться, так і живеться".

У 1886 році в Києві виходять збірник творів письменника "Збираниця з рідного поля" і комедія "Перемудрив". Одночасно Панас Мирний друкується за кордоном, де виходять його "Лови", "Казка про Правду та Кривду", "Лимерівна", вільний переклад "Дума про військо Ігореве".

Панас Мирний виступає з публікаціями, в яких закликає до рівноправності жінок. Співпрацює з полтавським журналом "Рідний край".

28 січня 1920 року класик української літератури помер від інсульту. Похований у Полтаві. Дружина пережила чоловіка більш ніж на 20 років. Разом із сином вони відкрили в будинку Панаса Мирного меморіальний музей, першим директором якого був Михайло Рудченко, син письменника.