Федір Толбухін - людина, яка звільнила Крим

12 травня 1944 закінчилася Кримська наступальна операція. Але головнокомандувач Федір Толбухін, який керував наступальною операцією та провів її з мінімальними втратами, став Героєм Радянського Союзу лише до двадцятиріччя Перемоги – після смерті. Він був кавалером вищої нагороди країни - ордена Перемоги, зведений полк його 3-го Українського фронту десятим карбував крок на Червоній площі під час Параду Перемоги 24 червня 1945 року.

Вибір долі

Влітку 1918-го Толбухин був мобілізований до Червоної Армії. Довелось брати участь в придушенні Кронштадтського повстання, воювати з білополяками і білофінами. Майбутній маршал тричі нагороджувався тоді іменним годинником - «Чесному воїну Робітничо-Селянської Червоної Армії». У 1922-му «за хоробрість» став кавалером першого (у Велику Вітчизняну отримає ще два) ордена Червоного Прапора. Після Громадянської війни був начштабу стрілецької дивізії, корпусу, комдивом, закінчив Військову академію імені Фрунзе і курси вищого комскладу. Влітку 1938-го призначений начштабу Закавказького військового округу. Від того часу залишилася легенда про першу зустріч Федора Івановича з Йосипом Сталіним. Останній поцікавився у майбутнього Героя Радянського Союзу: «Що ж виходить, товаришу Толбухин, царя-батюшки служили, а тепер радянської влади служимо?». Наш герой не розгубився: «Служив і служу Росії, товариш Сталін».

Боротьба за Крим

У Велику Вітчизняну Закавказький округ перетворять на Закавказький (Кавказький) фронт, і генерал-майору Толбухіну незабаром довелося в перший раз задуматися про звільнення Криму від фашистів. Він розробляє план Керченсько-Феодосійської десантної операції. Після успіхів Червоної Армії на Керченському півострові на початку 1942-го Федора Івановича призначають начштабу створеного Кримського фронту. Але незабаром у нього загострюються відносини з представником Ставки Верховного головнокомандування Львом Мехлісом. У березні 1942-го Толбухіна прибирають з Кримського фронту, а через два місяці він з великими втратами зазнає поразки. Можливість звільнення півострова відсувається на два роки. Очевидці згадували, що Федір Іванович важко це переживав, загострилася давня хвороба, проте вольовий командир знайшов сили продовжити боротьбу. Влітку 1942-го його призначили командувачем 57-ї армії, яка захищала південні підступи до Сталінграда. Через рік - командувачем Південним (З жовтня 1943 року він називався 4-м Українським) фронтом. Під командуванням Федора Толбухіна з'єднання фронту провели Міуському, Донбаську, Мелітопольської, Никопольско-Криворізьку операції, громлячи хвалені частини вермахту.

Коли проривалися до Криму, Федір Іванович, який дав колись слово звільнити півострів повністю і назавжди, вірив, що на цей раз вдасться. Він ретельно розробляв кожну операцію, продумуючи в деталях маневри, намагаючись бити ворога артилерією і авіацією, не кидаючи по можливості війська в атаку, коли ворожі вогневі точки ще не знищені. Вважав, що заслуга командира - в перемозі, досягнутої з мінімальними солдатськими втратами. Штабістом, в приниженому сенсі, що надається слову зараз, не був. Він ніколи не лаявся, не влаштовував показових «порок» перед строєм, проте постійно дбав і з увагою ставився до підлеглих, незалежно від звань і віку.

Рельєфна карта

Федір Толбухін розробляв Кримську наступальну операцію на рельєфній карті. З'явилася карта, всупереч прийнятим тоді військовим схематичним, після того, як комфронта повернувся з частин, які посіли оборону на Перекопі і форсували Сиваш в листопаді 1943-го. Там він почув суперечку солдат про особливості півострова і вирішив, що всім треба вивчити їх, «мати перед очима наочний план». До речі, рельєфну карту з позначеної в найдрібніших деталях ворожою обороною, яку оцінив і Верховний Головнокомандувач Йосип Сталін, допомагали складати підпільники і партизани Криму. Сімферопольську частина, наприклад, художник Кримського драмтеатру Микола Баришев і його група «Сокіл».

Чотири роки після Перемоги

Крим був звільнений, але попереду у Федора Івановича і його фронту, вже 3-го Українського (командувати їм призначили в кінці травня 1944 року), було чимало боїв. Ясько-Кишинівська, Румунська, Белградська, Будапештська, Віденська операції. Комфронта став народним героєм Югославії, Болгарії. На його честь до 1991 року називався болгарське місто Добрич, а в Софії до початку дев'яностих минулого століття стояв пам'ятник Федору Толбухіну - тепер його забрали в Тутаєв Ярославської області.

Лише чотири роки після війни доля відвела Федору Івановичу. За кілька хвилин до смерті він переконував друзів, які прийшли провідати його в лікарні, що «завтра буде на роботі», будував плани. Але, коли урну з прахом Федора Толбухіна встановлювали в ніші Кремлівської стіни, був лише останній салют від імені Батьківщини, яка прощалася з полководцем.