Пером та скальпелем: кримське життя Степана Руданського

Пам'ятник Руданському на могилі в Ялті

Уродженець Вінниччини Степан Руданський відомий як автор віршованих гуморесок, що вивчають в шкільній програмі української літератури. Однак він є і автором серйозної лірики, наприклад популярної пісні "Повій, вітре, на Вкраїну". В Ялті на його надгробку викарбувана фраза: "Малоросійський поет". Хоча в Криму Руданського знали, перш за все, як лікаря.

Життя в Петербурзі

Степан Васильович народився 6 січня 1834 року в Хомутинцях Вінницького повіту Подільської губернії (нині Калинівський район) в родині сільського священика. Початкову освіту, авжеж, отримав у місцевого дяка. З 8 до 15 років хлопець навчався в Шаргородської бурси, потім ще 6 років в Подільській духовній семінарії.

У 1856-му Степан Руданський переїхав до Петербургу, де проти волі батька замість духовної академії вирішив вступити до медико-хірургічної академії. Спочатку він змушений був задовольнятися статусом вільного слухача, оскільки для того, щоб зійти з духовної стезі, потрібно було отримати спеціальний дозвіл синоду. Бідному студенту в столиці жилося дуже важко, через що він навіть захворів на сухоти. Проте під час навчання Руданський написав дві книги своїх поезій. Тут він написав і свій ліричний шедевр "Повій, вітре, на Вкраїну", який з часом став популярною піснею.

Гуморески Руданського - це народні анекдоти у віршованій формі коломийок. Веселе дійство нагадує вертеп або інтермедію, де головними персонажами виступають жид-корчмар, рабин, лях, циган, козак-запорожець, солдат тощо. Ще одна група творів Руданського - поеми, в яких використані історичні сюжети часів Гетьманщини: "Мазепа, гетьман український", "Павло Полуботок", "Павло Апостол", "Іван Скоропада". Зразком для поета служили українські народні думи. До речі, Іван Мазепа малюється позитивним чином, і аж ніяк не зрадником і лиходієм.

Призначення в Крим

У 1861 році він закінчив академію у званні повітового лікаря і отримав дозвіл працювати в Криму, куди з радістю зібрався, сподіваючись поправити підірване на берегах Неви здоров'я. Грошей, однак, вистачило лише на половину шляху. Виручив попутник татарин, що позичив Степану два рубля.

В Ялті Руданський працював міським, повітовим і карантинним лікарем в порту на громадських засадах. Повітом Ялта стала ще в 1837-му, проте навіть в 1864-му тут було всього 53 будинки і 1 112 жителів, які займалися рибальством і дрібною торгівлею. Стрімкий розвиток Ялти почався, коли в сусідній Лівадії придбала собі маєток царська сім'я. Тим часом, на перших порах Руданський відчував матеріальну потребу - вже тоді Ялта славилася своєю дорожнечею. Степан Васильович харчувався в основному сухою таранею, а у брата Григорія просив вислати полотно на сорочки. Це не заважало йому робити записи про історію Криму, його спорудах, цікавитися археологічними знахідками.

Визнання перед смертю

Степана Васильовича в Ялті поважали. Частину придбаної ділянки Руданський віддав під забудову міського фонтану. За його ініціативи було закладено ринок. А в 1869-му його обрали почесним мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської мирової округи. Відомий історик Микола Костомаров, який гостював в Ялті у князя Воронцова, позитивно відгукувався про переклад Руданським гомерівської Іліади і Енеїди Вергілія.

У 1872-му в Криму спалахнула епідемія холери. У Ялті було зафіксовано 144 хворих, 41 з них врятувати не змогли. Захворів на холеру і сам Степан Руданський. На тлі холери у Степана Васильовича загострилася сухоти. Через півроку 3 травня 1873 го 39-річний Руданський помер. Вдячні жителі Ялти на надгробку викарбували саме "Малоросійський поет", хоча і знали його переважно, як лікаря і громадського діяча.