Кримські відгуки у житті та творчості Лесі Українки
Земний шлях Лесі Українки почався 25 лютого 1871 року у сім'ї Косачів. При хрещенні вона дістала ім'я Лариса, але світу вона буде відома як Леся Українка, видатна письменниця, поетеса, перекладач, політичний діяч та просто незламна людина. Свій перший вірш вона напише ще у 9 років, і с тих самих пір слово стане її зброєю у боротьбі з несправедливістю влади, хворобами та життєвими тяготами.
До земель Тавриди Лесю Українку, на жаль, привели не звичайні мандри, бо ще дитиною вона захворіла на туберкульоз кісток. За порадою лікарів вона повинна була пройти лікування у Саках. Тому, вона не одразу прониклася до цих просторів. Крим здався їй чужим ще також тому, що раніше Леся жила переважно в українському культурному просторі, а на час 1890 р., коли вона вперше приїхала до Сакського курорту, населення українців становило лише 11.6% від усього населення півострова.
Тож не дивно, що у час журби за рідним краєм вона напише:
«Туди мої думки полинуть швидко
І привітають ту ясну країну,
Де прожила я не одную днину,
А не була щаслива й на годину...».
Але найперший «кримський» вірш, що вона написала в Євпаторії, все ж таки випромінював світло: «Ясне небо, ясне море, ясні хмарки, ясне сонце...».
Коли мандри привели письменницю до Бахчисарая, вона мов причарована таємничим світом сходу, напише про цю землю три сонети: «Бахчисарайський палац», «Бахчисарайська гробниця» та «Бахчисарай» (уривок):
«Мов зачарований, стоїть Бахчисарай.
Шле місяць з неба промені злотисті,
Блищать, мов срібні, білі стіни в місті,
Спить ціле місто, мов заклятий край...».
У тому ж році Леся навідається до Севастополя і Ялти. Усі свої вірші за весь час подорожей Кримом, вона об'єднає у цикл «Кримські спогади». Туди увійдуть: «Безсонна ніч», «На човні», «Негода» тощо. Кримська земля, незважаючи на все, буде справляти враження на письменницю знов і знов.
У кожну свою подорож Леся, натхненна природою та історією кримських просторів, писатиме вірші та поеми. Так народилися «Іфігенія в Тавриді», «Весна зимова», поема «Місячна легенда», оповідання «Над морем», драма «Руфін і Прісцілла», діалог «Айша і Мохаммед». У подорожах 1898 - 1899 рр. вона написала цикл віршів "Кримські відгуки", і навіть подорожуючи морем з Кавказу до України у 1904 р., пропливаючи повз берегів Криму, вона нібито загубившись у думках, напише "Спогади про Євпаторію".
Але Леся Українка писатиме не тільки вірші, вона активно колекціонувала місцевий фольклор та легенди народів, що заселювали землі Тавриди. Вона також напише декілька наукових праць, зокрема про іслам та вірування татарів. Останнього разу видатна письменниця приїде до Криму у 1907 р. разом зі своїм чоловіком. Її діяльна натура не давала спокою навіть коли погіршилося здоров'я. Вона запросить до себе відомого на той час кобзаря Гончаренко, щоб організувати запис українських народних дум на фонографічні валіки. Письменниця писатиме все нові вірші «Народ пророкові», «Полярна ніч», «Хвиля» оповідання «Розмова», допише драму «Руфін і Прісцілла».
Наприкінці 1908 р. Леся Українка поїде з Криму назавжди, але кримська земля пам'ятатиме її до сьогодення. Спогадом про неї є музей у Ялті, його заснували у тому самому будинку, на вулиці Катерининській, де письменниця жила у свою першу подорож. У Балаклаві на її честь 3 жовтня 2004 року встановлено пам’ятник на площі Першого травня. Як пише сучасний поет І. Левченко, знову Леся Українка з’явилася в Балаклаві й залишилася там назавжди. Останній кримський пам'ятник встановлено у Саках, і це особливий монумент для Криму, адже саме тут відбиті слова Лесі Українки, які є найкращою похвалою для цих земель: «Мені таки добре в цьому сонці та морському повітрі...».