Чи була «Злука»? Україна відзначає День соборності

Сьогодні, 22 січня, в Україні відзначають День Соборності - річницю проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), підписаної 22 січня 1919 року Цей документ став однією з історичних основ Акту проголошення незалежності України в 1991 році .

Влада без легітимності

Історичне підґрунтя возз'єднання було, скажімо так, слабким. Об'єднатися довелося через безвихідь - ЗУНР тіснили поляки. Саме тому вони були змушені звернутися до Київа за допомогою. Однак там погодилися її надати тільки після включення до свого складу. Що і сталося 22 січня.

Обидві українські республіки, що з'явилися на уламках двох імперій - Російської та Австро-Угорської - страшно лихоманило. Основних причин було дві.

Перша - це відсутність внутрішньої легітимності влади що УНР, що ЗУНР. Ні там, ні там не було дійсно всенародних виборів. Керували цими утвореннями самопроголошені керівники, які до того ж не спиралися на який потужний суспільний клас (як це було, скажімо, у більшовиків або білих, які теж не на виборах до влади прийшли, але мали виразну класову основу).

Тому масовою підтримкою влади в тому ж Києві не користувалися. Населення колишньої Російської імперії ділилося не стільки за національною ознакою, скільки за ідеологічним, підтримуючи то червоних, то білих - і не надто розуміючи на той момент, що взагалі таке Україна, що і є другою причиною.

А чи була «Злука»?

Головний фактор незалежності в ті буремні часи - збройні сили - залишилися різними. Так і не зрослася й грошово-кредитна система двох квазідержави. До цього не зробили ніяких кроків за той короткий час, який було відпущено на частку УНР і ЗУНР (а було у них на це кілька місяців).

Вже влітку Західно-українська народна республіка була повністю захоплена Польщею. Сама ж УНР проіснувала в сильно урізаному вигляді, вже без Києва, до березня 1921 року. Київ був узятий Червоною армією через кілька днів після "Злуки", 5 лютого, а УНР продовжувала своє існування на територіях Вінниці і Житомира (правда, потім Петлюра ненадовго відбив Київ, але незабаром його знову звідти вибили - цього разу білогвардійці).

Цікаво, що прожити довше, ніж західноукраїнські побратими, уряду Петлюри вдалося саме за рахунок домовленостей з поляками за спиною Петрушевича. Після чого ображений диктатор Західної України наприкінці 1919 року (коли його країни вже не існувало) деносірував "акт Злуки". Отже навіть не зрозуміло, що ми сьогодні відзначаємо.

Спадкові проблеми

Сучасна українська історія лише небагато чим менш турбулентна, ніж події столітньої давності. В Україні тліють територіальні конфлікти, а державність переживає період "дитячих хвороб" в запущеній формі - націоналізму, радикалізму, полуколоніальної економічної політики, феодальної вольниці регіонів і олігархів.

У нинішній Україні читаються багато "родових травм" УНР і ЗУНР, що ставить під удар саме існування України. Що тоді, що зараз помітна відсутність народної легітимності при владі. Незважаючи на зовні демократичні вибори, влада відірвана від населення ідейно і економічно. Замість грошей, можливостей і виразних перспектив розвитку, людей "годують" націоналізмом і образом ворога. Ситуація як в дві краплі води схожа на те, що було в УНР - з жителів республіки збирали побори, вимагали від них військову повинність - а натомість пропонувалися лише національні символи та інші "спецефекти".

Відсутній і позитивний образ майбутнього, що зайвий раз підкреслює - Україна так і не вийшла за межі колоніальних понять і як самостійного гравця себе не бачить. Нехай лідери, від Петлюри до Порошенка із Зеленським, говорять про "скинуте ярмо" - але своєї легітимності вони шукають тільки за кордоном.