Ярослав Галан: останній русофіл Галичини, якого вбили українські націоналісти

Ім'я Ярослава Галана, західноукраїнського журналіста, публіциста і драматурга, практично не згадується в сучасній Україні. Школярі не вивчають його творів, хоча курс української літератури забитий маловідомими авторами та їх дуже посередніми творами. Книги Галана не перевидаються, вулиці, що носили його ім'я давно перейменовані, а єдиний пам'ятник у Львові був знесений ще в 1992-му році.
Сьогодні, в день смерті письменника, наша редакція хотіла б нагадати хто такий Галан, про що він писав і які думки висловлював. Тим більше, що за свої ідеї та погляди, він заплатив найдорожчим, що є у людини - своїм життям.

Неприкритий націоналізм

В роки радянської України можна було практично легально русофобствувати. Треба було лише з тактичних міркувань міняти словосполучення «російський народ», наприклад, на словосполученням «російський царизм» - і нести будь-яку нісенітницю про приниження, знищення і страждання українського народу. Тим більше, на підтримку таких висловлювань додавалися думки таких авторів, як Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Леся Українка та інших творців, легалізованих за радянських часів як українські класики.

Творча діяльність Галана

На 1920-ті припадає початок творчої діяльності Ярослава Галана. Він був одним з організаторів групи українських пролетарських письменників «Горно». У 1927 він закінчив роботу над своєю першою значною п'єсою «Дон Кіхот з Еттенгейма». У комедії «99%», вперше поставленої напівлегальним львівським «Робочим театром», Галан викривав продажність націоналістичних і шовіністичних партій. Тема класової боротьби і засудження національної сегрегації актуалізуються в п'єсах «Вантаж» і «Осередок», що закликає до єдності дій та класової солідарності українського, польського і єврейського пролетаріату.

Боротьба проти націоналістів

За свою політичну позицію письменник неодноразово піддавався переслідуванням, тюремному ув'язненню (в 1934 і 1937). Ярослав Галан був одним з організаторів антифашистського конгресу діячів культури у Львові в 1936-му році. Крім того, він взяв участь у найбільшій політичній маніфестації 16 квітня 1936 року у Львові, розстріляній польською поліцією. Пам'яті загиблих товаришів Галан присвятив оповідання «Золота арка». Після того, як у 1938 Комуністична партія Польщі і Комуністична партія Західної України як її автономна організація були закриті за сфабрикованими звинуваченнями в шпигунстві на користь Польщі, дружина Ярослава Галана Ганна була арештована в Харкові і страчена у часи сталінських чисток.
Після приєднання Західної України і Західної Білорусії до СРСР у вересні 1939 Ярослав Галан друкувався в західноукраїнській і радянській пресі, писав нариси й оповідання про зміни на возз'єднували західних областей УРСР. У роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 працював в редакціях фронтових газет. У воєнні та повоєнні роки засуджував українських націоналістів (бандерівців, мельниківців, бульбівців) як пособників нацистських окупантів. У 1946 в якості кореспондента «Радянської України» представляв радянську пресу на Нюрнберзькому процесі у справі німецьких військових злочинців.
У своїх післявоєнних сатиричних памфлетах Ярослав Галан критикував націоналістичну і клерикальну реакцію: «Їх обличчя», «На службі у сатани», «Перед обличчям фактів», «Батько пітьми і прісні», «Ватиканські ідоли жадають крові». У трагедії «Під Золотим орлом» зіставив злочини проти людства, яких припустилися в нацистських концтаборах, зі свавіллям американських окупаційних військ в Західній Німеччині.

Смерть Галана

Зрозуміло, що українські націоналісти не могли пробачити подібні погляди нікому. Ярослава Олександровича вбили 24 жовтня 1949 у своєму робочому кабінеті в квартирі на вулиці Гвардійській у Львові. Його вбили українські націоналісти Михайло Стахур й Іларій Лукашевич, пов'язані з ОУН*. Вбили підло, в спину, завдавши одинадцять ударів гуцульським топірцем.
Після смерті Галана його офіційно назвуть «класиком української літератури», але при цьому будуть з великим небажанням друкувати його твори. Особливо ті, де виникали незручні для радянської влади і «радянського українства» судження про русинів, русофілів і справжніх джерелах українського націоналізму.

*Організація українських націоналістів заборонена В РФ