75 років від дня початку примусового переселення українців із Польщі

У Києві та Варшаві в цьому році майже не говорили про Польщу як «адвоката України в Європі», хоча ще кілька років тому ця фраза була мантрою польсько-українського діалогу. Хоча Польща підтримує антиросійські санкції ЄС, а українські військові діляться досвідом з польськими колегами, про реальне партнерство говорити важко. Претензії до історичної політики сусіда затьмарили полякам і українцям успіхи в економічних контактах.

Претензії сторін

Варто погодитися, в України і Польщі накопичилося досить багато питань одна до одної. Після того, як Верховна Рада України в 2015 році визнала воїнів УПА учасниками боротьби за незалежність, а польський Сейм в 2016 відповів визнанням Волинської трагедії геноцидом польського народу, контакти Києва і Варшави перетворилися в низку криз і скандалів. 75 років тому відбулася подія, яка швидше за все також не додає теплоти в розхитаних зв'язках країн - 23 вересня 1944 року почалося примусове виселення етнічних українців з Польщі в СРСР.

Лінія Керзона

Після закінчення Першої світової війни держави Антанти на правах переможців вирішили, де повинна пройти межа між радянською Росією та Польщею, що повернула собі державність - по лінії, запропонованої міністром закордонних справ Великобританії Джорджем Керзоном. Вона була написана без урахування національного складу населення. Проте саме по лінії Керзона в кінці Другої світової війни встановили кордон між СРСР і Польщею. В результаті близько 500 тисяч українців опинилися польськими підданими.

Насильницький шлях до Батьківщини

У вересні 1944 року тоталітарні режими в Варшаві і Москві домовилися провести обмін населенням прикордонних районів: поляків виселити на історичну Батьківщину, а українців - до СРСР. Спочатку польська влада діяла переважно методами переконання. Але українці не хотіли залишати рідні місця, кидати хати, господарство. Погоджувалися переселитися переважно жителі спалених війною сіл. Проведення депортації затягувалося. І тоді уряд польських комуністів прийняв рішення про насильницьке видворення. Були задіяні військові частини, які застосовували зброю. Найкривавішою виявилася розправа, влаштована солдатами 34-го піхотного полку польської армії в селі Завадка Мороховська, - 96 жертв. Українці піддавалися також найжорстокішим нападам підрозділів Армії Крайової - підпільної військової організації.

На першому етапі до кінця 1944 року евакуація формально нібито не була примусовою, але фактично всіма доступними методами українців змушували полишати рідну землю. Здебільшого виселення українців на цьому етапі проходило з Холмщини, де вже в 1942-1943 роках від зброї польських підпільних «боївок» гинули українці, а навесні 1944 року там прокотилася хвиля масових вбивств українців, а їх будинки були спалені.

Тенденція стати національною державою, а не багатонаціональною

Тоталітарний польський режим почав відкрито заявляти про примусовий характер переселення українців. За дорученням польського уряду 24 липня 1945 року в Варшаві провели конференцію за участю спеціально відібраних українських діячів, сподіваючись, що вони допоможуть владі в проведенні виселення українців.

Але всі вони разом заявили про бажання українців жити на своїй одвічній землі. Директор Бюро Президії Ради Міністрів Польщі Юзеф Жуняк відповів їм різко: «Хоч громадяни разом і хотіли б залишитися тут - гадаю, що це буде неможливо ... Ми маємо тенденцію стати національною державою, а не багатонаціональною».

Об'єктивно кажучи, новостворена тоталітарна польська влада повсюдно: по-перше, ліквідувала українську організоване суспільне життя, і ще напередодні 1944-1945 навчального року - українські школи на Холмщині та Південному Підляшші, а незабаром і на решті території Закерзоння; по-друге, позбавила українців права на землю під час проведення аграрної реформи; по-третє, обклала українців непосильними податками.

Приведені засоби «стимулювання» так званої евакуації українців, однак, не давали бажаного результату. Що вийшло в результаті ми вже знаємо.

Операція «Вісла»

Після примусового виселення українців з прикордонних районів Ряшівського, Люблінського і Краківського воєводств Польщі була проведена ще одна жорстока операція - «Вісла». Навесні 1947 року українців насильно виселили в СРСР з північних і західних районів Польщі - Лемківщини, Надсянщіни, Підляшшя і Холмщини. Одна з цілей цієї акції - позбавити бійців УПА в цих районах підтримки мирного населення.

Наша редакція хотіла б нагадати, що Крим також пам'ятає сторінки історії, коли з Республіки були депортовані татари, греки, вірмени, болгари та інші етноси, що проживають на території півострова. Ті чорні дні, як і події, що відбулися в Польщі, доводять, що мирне співіснування різних народів необхідно для процвітання багатонаціонального краю. Історія вчить нас, що радикальні методи не можуть служити заставою успішності національної політики. Відверто кажучи, про це варто замислитись і самій Україні