У стані ворога. Розвідник Микола Кузнєцов

Нещодавно наша редакція дізналася про жахливий акт вандалізму. Українськими націоналістами була спотворена могила Миколи Івановича Кузнєцова. Радянський герой, що загинув з вини бандерівців потерпає від них й досі. «Переяславська рада 2.0» вирішила нагадати читачам, як воював та загинув «Бог розвідки».

Історія подвигів Кузнєцова починається, коли він отримав статус особливо секретного спеціального агента. З тих самих пір для всіх він стає німецьким офіцером, Рудольфом Вільгельмовичем Щмідтом. Віддамо належне, Микола так добре грав ворога, що на нього часом полювали радянські військові.

З 1936 року Кузнєцов працював тільки на контррозвідку. Він дуже детально вивчає німецьку культуру, одягався на західний зразком. Друзів та рідних  лякало таке захоплення, але Микола заспокоював: «Я патріот, а до патріотів бруд не пристає!».

За несанкціоновані розробки, про які дізналися куратори розвідника, його звинуватили за 58 розстрільною статтею про зраду батьківщині. Кузнєцову допомогли, знайшлися захисники, які зуміли довести його непричетність. Можна тільки припустити, якою сильною повинна бути любов до батьківщини, щоб після катівень НКВС повернутися до служби. Навіть зараз, знайомлячись з протоколами справи, розумієш, як близько герой Радянського Союзу був до розстрілу.

Так сталося, що саме після цього випадку Микола Кузнецов познайомиться з Михайлом Івановичем Журавльовим, який дав йому добру характеристику і запропонував взяти талановитого поліглота до центрального апарату. Леонід Райхман після знайомства зі справою відрядженого до нього агента, з побоювань щодо темних плям його біографії, цю інформацію засекретив. Ось так і з'явився німець Рудольф Шмідт.

Після початку війни керівництво цілий рік не давало Миколі завдань, берегли кращі кадри. Як патріот своєї країни, він не міг змиритися з бездіяльністю, тому надсилав незліченні рапорти до штабу: «Як російська людина, я маю право вимагати надати мені можливість принести користь моїй Батьківщині у боротьбі проти найлютішого ворога».

З 1942 року під ім’ям німецького обер-лейтенанта Пауля Зіберта, Кузнєцов буде наводити жах на офіцерів Німеччини. Він володів шістьма діалектами німецької мови, тобто розвідник миттю з'ясовував, звідки родом його співрозмовник, і одразу починав говорити на відповідному діалекті. Ніхто не помічав підступу. Влаштувавши засідку 7 лютого 1943 року, Микола Іванович з'ясував у майора Гаана, взятого в полон, про ставку Адольфа Гітлера на Півночі України. Кузнєцов також отримав секретну карту. Інформація про «Вервольф» була терміново надіслана до московського керівництва.

Головне завдання Миколи полягало у ліквідації гауляйтера Еріха Коха, яке блискучому диверсанту так і не вдалося виконати. Але тих, хто не втік від Пауля Зіберта, було багато більше. Всього на його особистому рахунку 11 генералів й високопоставлених чиновників окупаційної адміністрації. Кузнєцову також вдалося розкрити задум своїх німецьких колег-диверсантів. Він першим надав до Москви інформацію про підготовку замаху на лідерів СРСР, США і Великобританії під час зустрічі «Великої трійки» в Тегерані.

Після звільнення Києва в листопаді 1943 року німці почали евакуювати свої установи з Рівног. Кузнєцов повідомив командиру загону Ведмедеву, що всі його «приятелі» з німецьких офіцерів тікають до Львова, отже, йому з товаришами треба їхати саме туди. Центр санкціонував цю ініціативу.

Вже 13 лютого 1944 року газети повідомили, що на вулиці Львова невідомий, одягнений у німецьку офіцерську форму, вбив віце-губернатора Галичини доктора Отто Бауер та його найближчого співробітника Гейнріха Шнайдера. Кузнєцов і надалі б продовжував свої диверсії, але під час перевірки у його документах була знайдена помилка. Розвідник зміг відбитися, але посвідчення потрапило до фашистів.

В ніч з 8 на 9 березня, йдучи від переслідування, Кузнєцов з товаришами вийшов на хутір Боратин, де їх знайшла група бандерівців. Вони хотіли взяти розвідника живим. Микола Кузнєцов, який був справжнім героєм, не міг здатися у полон. Він спокійно запитав у присутніх цигарковий папір й, зробивши вигляд, що шукає запальничку, підірвав гранату сховану в одязі.

Ще на початку війни Микола писав до брата: «Жертви неминучі. Я хочу відверто сказати тобі, що дуже мало шансів за те, що б я повернувся. Майже сто відсотків за те, що доведеться піти на жертву. Я спокійно й свідомо йду на це, тому як глибоко розумію, що віддаю власне життя за святе, добре діло, за сьогодення й квітуче майбутнє нашої Батьківщини». До цих слів нема що додати, треба тільки не дозволити скривдити те саме «квітуче майбутнє», за яке віддав життя Герой Радянського Союзу Микола Кузнєцов. 

Автор: Анастасія Огнева