США та СРСР 52 роки тому підписали головний ядерний договір

Рівно 52 роки тому, 24 листопада 1969-го, США та СРСР ратифікували Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Цей міжнародний акт було розроблено Комітетом із роззброєння ООН з метою звуження кола держав, які мають ядерну зброю, та запобігання ядерному конфлікту.

Історія створення та підписання

Ідею такого договору запропонували Ірландія та Фінляндія – ці дві країни 1968 року стали першими підписантами документа. 9 липня 1968 року президент США Ліндон Джонсон вніс Договір на ратифікацію Сенату США, але після вторгнення військ СРСР до Чехословаччини в серпні Сенат відмовився ратифікувати будь-які угоди з Кремлем.

На початку 1969 року новий американський президент Річард Ніксон повторно вніс документ на ратифікацію. 13 березня 1969 року Договір було схвалено Сенатом, а 24 листопада 1969 року глава держави підписав законопроєкт про набуття ним чинності. Того ж дня документ ратифікувала Президія Верховної Ради СРСР. Згодом до угоди приєдналися десятки інших країн.

Хоча спочатку передбачалося, що термін дії Договору становитиме 25 років, 1995 року основна частина країн-учасниць погодилася продовжити його дію на невизначений термін.

Трьома основними принципами документа називають нерозповсюдження ядерної зброї, роззброєння та мирне використання ядерних технологій. Договір переглядається кожні п'ять років на так званих Оглядових конференціях, а в роки між конференціями відбуваються сесії Підготовчого комітету.

Країни, які не учасниками Договору

На сьогодні практично всі незалежні держави світу – 189 країн – є учасниками Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Виняток становлять Ізраїль, Індія, Пакистан та Північна Корея (яка розірвала угоду 2003 року). Останні три держави відкрито проводять ядерні випробування. Зі свого боку, Ізраїль не підтверджує та не спростовує наявності в себе ядерного озброєння.

Критика

Протягом багатьох років ДНЯЗ став розглядатися багатьма державами третього світу, як «змова власників ядерної зброї, щоб зберегти країни, що її не мають на своєму місці». Цей аргумент має коріння в статті VI від договору, який «зобов'язує ядерні держави ліквідувати свої запаси ядерної зброї і домагатися повного роззброєння. У неядерних державах не бачать ніяких ознак того, що це відбувається». Деякі стверджують, що країни в повному обсязі виконали свої зобов'язання з роззброєння відповідно до статті VI ДНЯЗ. Деякі країни, такі як Індія критикують ДНЯЗ, тому що вважають його «дискримінацією держав, що не володіють ядерною зброєю», з 1 січня 1967 року, в той час як Іран і численні арабські країни критикують Ізраїль за непідписання ДНЯЗ. Було розчарування в зв'язку з обмеженим прогресом з ядерного роззброєння, де п'ять уповноважених ядерних держав досі мають 22000 боєголовок і показали небажання подальшого зняття з озброєння.