Батько «усмішок» та «реп'яшків»: життєопис Остапа Вишні
13 листопада 1889 року на хуторі неподалік містечка Грунь на Полтавщині (нині-Сумщина) народився український письменник, новеліст, класик сатиричної прози XX століття, в’язень сталінських концтаборів Павло Губенко, відомий всім українцям, як Остап Вишня. Він започаткував гумористчний тип фейлетону – «усмішку» чи «реп’яшок».
Гумор понад усе
Павло Губенко з дитинства захоплювався творчістю свого земляка Миколи Гоголя, а його «Тараса Бульбу» зачитав до дірок. Згодом письменник узяв за псевдо ім’я одного з синів головного героя – Івана. А Вишня – взяв у псевдо, бо дуже любив вишні. Та і як міг їх не любити, коли на Полтавщині біля кожної оселі росли вишневі дерева.
Родина Губенків виростила сімнадцятьох дітей, другим з яких був Павло. «Батьки гарно молилися Богові, якщо він їм подарував стількох дітей», – писав у автобіографії Остап Вишня.
У Зіньківській школі вчився разом з Миколою Зеровим. Потому отримав медичну освіту, під час Першої світової війни працював у хірургічному відділенні Південно-Західної залізнці.
Дружба у житті автора
Дружба Остапа Вишні і Максима Рильського — окрема тема. Вони познайомилися у 1930 році. У березні 1931-го Рильського ув’язнили, але через півроку, не добившись жодних зізнань, випустили - тоді репресії ще не були такими кривавими, як через кілька років. Але у житті поета настали важкі часи. Як згадувала дружина гумориста Варвара Губенко-Маслюченко, — його найбільше кохання, яка дочекалася судженого з таборів і була з ним до кінця, тоді «Остап Вишня оточив його увагою і теплом, які так випромінювала його щедра душа. Своїм зачаруванням, веселою вдачею Павло Михайлович благотворно впливав на чуттєву душу поета».
Ця історія мала закономірне продовження у грудні 1943 року, про що пише у своїх спогадах «Мандрівка в молодість батька» син поета Богдан Рильський. Вишня саме відбув десятирічне ув’язнення у таборах, його етапували у Бутирську в’язницю у Москві, звідки й випустили на волю. Він пішов до свого друга Рильського, який на той час перебував в евакуації у Москві, очолюючи Спілку письменників України.
Життя та творчість
1943-го Микита Хрущов на прохання Олександра Довженка умовив Сталіна звільнити Остапа Вишню, щоб він своєю творчістю надихав на боротьбу з нацистами та українським підпіллям. Він написав збірку памфлетів про «буржуазних націоналістів» «Самостійна дірка», що врятувало письменника від подальших репресій.
Остап Вишня зі своїм підірваним таборами здоров’ям не тільки не боявся смерті, а насміхався над нею. У 1949 році у подячних листівках друзям, які привітали його із шістдесятиріччям, закінчив текст так: «Забігайте на похорон!». Богдан Рильський згадував, як приблизно у той час в Ірпені під час перебування в тамтешньому будинку творчості письменників в Остапа Вишні раптом почалася кровотеча. Про транспортування його машиною жахливими дорогами навіть не йшлося — не лише у столицю, а навіть до залізничної станції, куди мав прийти поїзд з причепленим санітарним вагоном, про що потурбувався Максим Рильський. Він навіть домовився, що поїзд на хвильку зупиниться якнайближче до будинку творчості, а друзі піднесуть туди Павла Михайловича на ношах. «Обережно, повільно несуть хворого друзі, серед них і батько, - згадував Богдан Максимович. — Чую кволий голос Остапа Вишні: «Нічого, Максиме Тадейовичу, це ще тільки генеральна репетиція...».
Помер 28 вересня 1956 року. Похований на Байковому кладовищі.