Za Победу

Перша «радянська» українізація України

21 вересня 2021
Перша «радянська» українізація України

21 вересня 1920 року Рада Народних Комісарів УРСР видала перший розгорнутий документ про заходи щодо впровадження в Республіці української мови. Ще йшли бої з Пілсудським і Врангелем, ще не був створений Радянський Союз, а український уряд у Харкові вже приступив до вирішення національного питання

Постанова РНК УРСР Про введення української мови в школах і радянських установах складалася з 9 пунктів.

Початок українізації

Документ постановляє створити мережу україномовних навчальних закладів усіх рівнів, приступити до випуску навчальних, художніх, періодичних видань українською мовою, розпочати підготовку та прийом на роботу україномовних кадрів до радянських установ республіки.

Окремим пунктом пропонується "Наркомпроду і Наркомзему свою популярну і пропагандистську літературу видавати переважно українською мовою", що ясно демонструє реальну сферу його застосування.

Під документом "за голову РНК" поставили підпис в.Я. Чубар (виходець з Катеринославської губернії, Більшовик з дореволюційним стажем, який займав керівні пости в народному господарстві РРФСР і УРСР) і секретар РНК УРСР Л. С. Ахматов (справжнє прізвище Ахманицький, юрист, член УКП (боротьбистів).

Постанова ВСНК від 21.09.1920 витримано ще в цілком помірному ключі, і заходи, в ньому перераховані, не носять дискримінаційного характеру щодо інших мов, перш за все російської.

Воно продовжує лінію опублікованих раніше документів, таких як постанова Наркомосу УРСР про скасування державної мови і оголошенні всіх мов рівноправними (10.03.19), в якому постулювалося «право населенню на місцях визначати мову викладання в школах, але при цьому робився особливий акцент на розвитку української мови як мови селянської маси, а також декрету Всеукраїнського ЦВК про використання в усіх установах української мови нарівні з великоросійським». В останньому випадку в термінології відображена ще концепція триєдності російського народу, в якому великороси є лише однією зі складових частин.

Винищення української російськомовної інтелігенції

У 1920 році більшовики опинилися в ситуації, коли вони силою зброї ліквідували українську національну «буржуазну» державність, при цьому проголосивши власну, Соціалістичну Радянську Українську Республіку. При цьому в самій партії, якій належала влада, українці за чисельністю поступалися росіянам і євреям.

Злиття в 1920 р. КП (б)у нечисленної Української партії соціалістів-революціонерів і союзу зі зберігала формальну самостійність до 1925 р.УКП принципово не змінювали загальної картини невідповідності задекларованого національного характеру республіки і реального національного складу правлячої партії.

Вирішенню національного питання на користь "пригноблених народів" більшовики надавали особливого значення. Таким чином, зовнішня експансія Радянської Росії в рамках світової революції не повинна була сприйматися іншими народами як загарбницька імперська політика.

Про те, наскільки в той момент ці ідеї були актуальні для більшовиків, свідчать слова В.і. Леніна, вимовлені на IX Всеросійській конференції РКП(б) буквально на наступний день після прийняття постанови РНК УРСР: «між собою ми говорили, що ми повинні багнетами промацати, чи не дозріла соціальна революція пролетаріату в Польщі».

До вересня 1920 р. після розгрому радянських військ на Віслі стало зрозуміло, що «соціальна революція» в Польщі не дозріла, і саме Національна мобілізація врятувала її від більшовиків.

Настрої союзного центру добре висловив Л. Б. Каменєв, виступаючи на першій Всеросійській нараді представників автономних республік у грудні 1920 р.:

"Ми тут в Москві зрозуміли, що ми не можемо жити і будувати комуністичне суспільство, не маючи точного і певного відношення з тими народами, які живуть і розташовані навколо Донецького басейну або навколо бакинської нафти, або навколо Сибірського хліба...». Під «народами, розташованими навколо Донецького басейну» малися на увазі, звісно, українці.

Крім загальних програмних установок більшовиків у національному питанні на демонстративні кроки з розвитку української культури в УРСР впливав і конфлікт з Польщею, в якому українські націоналісти — «петлюрівці» — відкрито встали на бік Пілсудського. За цих обставин радянська влада, яка на той момент ще потребувала максимально широкої підтримки різних верств населення, мала демонструвати українській інтелігенції, хто насправді має національні інтереси.

Ситуація змінилася кардинально до квітня 1923 р., коли XII з'їзд РКП(б) проголосив курс на «коренізацію». До цього моменту стало зрозуміло, що постанови, що надають українській мові рівні можливості поряд з Російською, не дають очікуваного порадами ефекту. Більш того, з 1920 по 1922 р. кількістьукраїнських газет в Республіці серйозно скоротилося.

Для повсюдного впровадження української мови на Україні були потрібні більш дієві заходи, які не мали на увазі ніякої рівноправності і свободи вибору. Був прийнятий курс на повну і термінову українізацію, яка зі змінним успіхом, викликаючи чималий опір на місцях, тривала до 1933 р. втім, формально від цього курсу не відмовлялися і пізніше, лише коригуючи небажаний «націоналістичний ухил» і «перегини на місцях».

Позиція редакції може бути оголошена тільки головним редактором. Думка авторів та запрошених гостей може відрізнятись від позиції нашої редакції.
579 Переглядів
1 Коментар
Коментарі (1)
Залишити коментар
Iм'я
Коментар
Захисний код
Оновити
Тарас
21.09.2021

цікава стаття! навіть не знала, що за укранізацією стояла радянська влада