Як і навіщо Україну позбавляють історичної пам'яті, вписуючи "прокляті" імена

Парад Перемоги. Київ, 2010 рік

Всі 30 років незалежності України влада докладає зусиль до переписування історії країни. Особливо сильно ця тенденція проявилася після перемоги Євромайдану в 2014 році. Тепер за розміщення в соцмережі простої фотографії з радянською символікою люди отримують тюремний термін. Натомість іменами пособників нацистів називають вулиці в українських містах.
Але ж історія України з «чорною дірою» замість радянського минулого виглядає спотвореною. Що стоїть за переписуванням історії України?

Яких героїв славлять тепер українські історики

Принизити значення Дня Перемоги для українців постаралися чи не з перших днів існування незалежної України. Пояснити це просто. На нову владу Республіки серйозний вплив чинили етнічні діаспори в Америці, багато в чому сформовані емігрантськими хвилями після світових воєн, коли західні українці кинулися за океан після поразок на полях битв.
Вже за президента Віктора Ющенка традиційні військові паради перенесли з 9 травня на 24 серпня — День Незалежності. Ющенко став привчати країну до того, що головні захисники України від фашистів були не воїни Червоної Армії, а бійці УПА. Справжні ветерани Великої Вітчизняної намагалися освистувати багатослівні промови президента про героїв повстанської армії, але владу вже було не зупинити.
Здавалося, президент Віктор Янукович відновить історичну справедливість. У рік 65-річчя Перемоги у всіх великих містах України пройшли масштабні військові паради. У Києві разом із українськими військовими під оплески присутніх парадним маршем пройшли 45-й окремий гвардійський полк спецпризначення повітряно-десантних військ Росії і солдати білоруських підрозділів. Тисячі людей прикрасилися георгіївськими стрічками, а Хрещатиком пронесли 142-метрову виготовлену в Одесі георгіївську стрічку.
Правда вже тоді у Львові місцевий суд заборонив будь-які святкові заходи в День Перемоги, а активісти містечкової партії «Свобода», представлені спадкоємцями бійців УПА, переслідували ветеранів війни, топтали і палили радянські прапори. У Києві тоді вважали за краще не помітити це громадянське протистояння. З часом воно тільки зростало. Через рік після ювілею ситуація загострилася так, що націоналісти вже перейшли до серйозних бійок із застосуванням зброї, димових шашок і каміння.
Того дня львівська міліція не дозволила ветеранам покласти квіти до Меморіалу над пагорбом слави. Місцеві націоналісти відняли і розтоптали вінок генконсула Росії у Львові. Скандальний епізод київська влада залишила без наслідків. Закінчився націоналістичний шабаш державним переворотом у 2014 році, а над натовпом утвердилися чорно-червоні прапори повстанської армії та портрети її лідерів.
Вже тепер нова українська влада остаточно відмовилася від термінів «Велика Вітчизняна війна» і «День Перемоги». Святкові заходи перенесли на 8 травня («як у Європі»), а саме свято назвали «День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні». До свята виготовили нові військові медалі, оформлені в традиційні для націоналістів чорно-червоні кольори. За примхою влади тепер вшановують тих, хто в цій великій війні зазнав разом із фашистами нищівної поразки.
Під них тепер підлаштовують свої фальшиві теорії недобросовісні українські історики.

Зрівнювання колабораціоністів і героїв Великої Вітчизняної війни

У 2019 році зрівняли в правах ветеранів Великої Вітчизняної війни (сама ця назва виведена на Україні з ужитку) і учасників різних угруповань, які умовно можна назвати бандерівськими. 
У Законі перераховані формування, які боролися «за незалежність України в XX столітті». Це Українська повстанська армія; Українська повстанська армія отамана Тараса Боровця (Бульби) «Поліська Січ»; Українська народна революційна армія; Організація народної оборони «Карпатська Січ»; Українська військова організація; збройні підрозділи Організації Українських Націоналістів. Можна сказати, що в цьому списку представлений весь «бомонд» націоналістичного підпілля. 
Останні кілька років наочно показали, що сьогодні в Україні можливо все, але ця історія знаходиться вже зовсім за межею добра і зла. Виходить, що ті, хто боровся з нацизмом, і ті, хто йому прислуговував, взагалі не відрізняються. І одні, й інші — герої. Навіть більше того, бандерівці — герої справжні, оскільки намагалися відстояти право України на незалежне існування. Що ж до ветеранів ВВВ, то їм у рамках «десоветизації» можна поставити чимало запитань. Вони зокрема воювали за збереження злочинної, з точки зору сьогоднішньої влади, держави — СРСР.
Українські фальсифікатори історії намагаються довести, що націоналісти хотіли вигнати з України як радянські війська, так і гітлерівські. І тому звернули свою зброю як проти одних, так і проти інших.

«Десовєтизація» України

Українська влада наполегливо продовжує проводити згубну і безглузду політику «десовєтизації». Досягнення радянської України за замовчуванням вважаються «неіснуючими». Хоча мільйони українців і сьогодні живуть в побудованих в епоху УРСР будинках, їздять по радянських дорогах і мостах, працюють на побудованих тоді заводах і фабриках, яких залишається все менше.
Варто нагадати, що і перша хвиля досить жорсткої і агресивної українізації пройшла саме при більшовиках. Так, віце-прем'єр УРСР Микола Скрипник (застрелився в 1933 році. — ред.) вважав, що єдиний шлях, яким селянські маси можна залучити на свій бік-тотальне вигнання російського впливу і масштабна українізація.
Надалі Українська мова в УРСР ніколи не ущемлялася, але вільно розвивалася разом з розвитком усієї країни. А Радянська Україна, всупереч твердженням новоспечених «істориків» з Інституту нацпам'яті, у складі СРСР розвивалася дійсно стрімко. Були трагічні сторінки, як в історії будь-якої країни. Але межі 1991 року, потужна індустрія (сьогодні майже зруйнована), величезний науковий потенціал — ця спадщина старанно викреслюється з історії радянської епохи. Процес знесення радянських пам'ятників на Україні дивним (або не таким вже дивним) чином корелює з процесом закриття радянських промислових гігантів і наукових інститутів. Інженери і вчені їдуть у пошуках заробітку… 
Політика «десовєтизації» і русофобії не тільки викреслює з української історії тисячі славних імен, але й вбиває історичний оптимізм українців. Україна дійсно може опинитися в історичному глухому куті, також як вона опинилася в політичному та економічному.