Міф про першу «писемну конституцію Європу» Пилипа Орлика

Фото: president.gov.ua

З нагоди 30-річчя незалежності України в Софійський собор у Києві привезли латиномовний оригінал «конституції Пилипа Орлика» разом з булавою гетьмана Мазепи. Ця подія викликала чималий резонанс і у той же час дало можливість ще раз переконатися у мізерній інформованості українських політиків, які тепер співають дифірамби копії історичного документа, визнавав протекторат шведського короля Карла XII над Військом Запорозьким.

Ретельно вигаданий міф

На урочистому засіданні парламенту на честь 25-ї річниці прийняття Конституції України Володимир Зеленський заявив: «Перед тим як приїхати сюди, я традиційно, як і щороку, покладав квіти до пам'ятника Пилипу Орлику – гетьману Війська Запорозького і автору знаменитої Конституції 1710 року, яку називають першій письмовій конституцією Європи».

Зеленський повідомив присутніх про те, що за досягнутою з владою Швеції домовленості текст документа буде привезений звідти в Україну для демонстрації разом з гетьманськими булавами Орлика та Мазепи.

Документ, прийнятий на початку XVIII століття вірним сподвижником гетьмана Мазепи, лежить в основі українського державного міфу: поки у клятих москалів створювався абсолютистський молох імперського самодержавства, волелюбні українці вже були готові жити в умовах парламентської демократії. Навіть мову конституції був не аби яким, а «староукраїнською».

Заява про те, що Україна мала власну Конституцію задовго до США і Польщі (мова йде про «Травневої конституції» 1791 року, яка вважається першою Конституцією в Європі), за задумом українських ідеологів, має різко підвищувати градус «європейськості» країни і полегшити її потрапляння в ЄС.

Першим істориком, заговорили про «конституції» Орлика як про першої конституції України, був уродженець Львівщини і емігрант в США Омелян Йосипович Пріцак, який навчався в 1943-1945 роках в Берлінському університеті і колишній колабораціоністом. Його точка зору, яка полягала в тому, що «конституція» Пилипа Орлика була першою в своєму роді, і була взята на озброєння української пропагандою.

Як було насправді

Пилип Орлик, відомий як Пилип Орлик, до того моменту, як зв'язався з гетьманом Мазепою, був не зовсім простим людиною.

Незважаючи на те що батько Орлика загинув через рік після народження сина в 1673 році, борючись під прапорами Собеського при Хотині, він не відчував особливих лих в життя. У дитинстві жив у родовому маєтку батька в Мінському воєводстві Великого князівства Литовського.

Початкову освіту хрещений батьками в православ'я юний Пилип Орлик одержав у Єзуїтському колегіумі Вільно (суч. Вільнюс). Основною метою єзуїтських вищих закладів у Великому князівстві Литовському була підготовка лояльною католицтва православної шляхти Польщі та Литви, але в той же час вони надавали найбільш якісну освіту в литовських провінціях Речі Посполитої. У 1698 році Орлик потрапив на гетьманську службу: 1702 рік - старший військовий канцелярист, керуючий справами гетьманської військової канцелярії, 1706 рік - генеральний писар.

Як неважко здогадатися будь-якій людині, більш-менш пам'ятає курс шкільної історії, гетьманом Війська Запорозького по обидва боки Дніпра в ті роки був Іван Мазепа. До 1708 року вірний сподвижник Петра I, а після - не менше вірний сподвижник Карла XII і борець за незалежність Запоріжжя і України від «царя-москаля».

Після поразки шведського війська під Полтавою гетьман Мазепа і вірні його сподвижники, серед яких був і Пилип Орлик, разом із залишками шведського воїнства бігли на підконтрольну Османської імперії територію, в місто Бендери. У цьому ж місті помер Мазепа, і перед емігрантської козацькою старшиною постало питання про те, кого ж обрати наступним гетьманом. Старшина вибрала Орлика – формально Орлик став першим главою української еміграції в історії людства.

Але чи була конституція Орлика реальної конституцією?

Будь-яка конституція приймається від імені народу і заради народу, будучи своєрідним ерзацом суспільного договору про заснування держави і політичної нації, про який писав Томас Гоббс. Ось тільки ніякого усталеного народу на Запоріжжі не було. Багато жителів територій сучасної України з числа православного дворянства і духовенства абсолютно комфортно відчували себе радянськими людьми.

Слова «конституція» теж не було в назві документа. Називався він «Договори і постанови прав і вольностей військових Запорізького війська». Подібну назву є відсиланням до назв аналогічних документів Речі Посполитої, які гарантували права шляхти.

Автори тексту навіть не змогли визначитися з тим, як назвати територію своєї майбутньої держави: в тексті документа чергуються такі назви, як «Україна» і «Мала Росія», причому «Мала Росія», «Мала Русь» і «малоросійський» зустрічаються в тексті набагато частіше «Україна».