Як за 30 років «друга Франція» стала найбіднішою країною Європи

Відразу після розвалу СРСР, на початку 90-х українські політики любили пророкувати Україні долю другої Франції.

Схожість однозначно є: населення (52 і 58,5 млн), територія (600 і 640 тис. кв. км), клімат, аграрно-промислова база... Плюс слава найперспективнішою країни Східної Європи. Чому б дійсно не стати другою Францією? Це було можливо, якби не одне «але». «Незалежна» Україна стала по справжньому залежною - від очікувань громадян, самовпевненості політиків, всепоглинаючої корупції та кумівства при владі... З Україною трапилася катастрофа. Сьогодні ми постараємося зрозуміти чому.

Загублений потенціал

Почнемо з того, що сприйняття України як найперспективнішої пострадянської країни виходило з неправильного уявлення про те, як вона буде розвиватися. Високі передреформні показники України не мали стосунку до неї самої, а до частини єдиного народногосподарського комплексу СРСР, який перебував на її території. Це призвело до трьох наслідків, які у початкових прогнозах принципово не враховувалися.

Розвал згаданого народногосподарського комплексу зробив значну частину українських потужностей незатребуваними. Значна частина промислового комплексу України була орієнтована на виробництво військової техніки для такого безвідмовного споживача, як Радянська Армія.

Невдалі реформи

Інший важливий момент стосувався проведення економічних реформ. Перша програма, «500 днів» львів'янина Григорія Явлінського, була орієнтована на реформування економіки СРСР. І помірна програма Леоніда Абалкін теж була орієнтована на реформування економіки СРСР.

Ніхто з економістів, ані радянських, ані західних, не збирався вирішувати одночасно два завдання – переходу від планової до ринкової економіки і відновлення (а не зміни характеру) економічних зв'язків між союзними республіками. Кожна з цих завдань сама по собі була, м'яко кажучи, важко розв'язуваної, а обидві разом в принципі не піддаються аналізу.

До останнього часу Україна залишалася соціальною державою з неляканим населенням (хоча, треба сказати, 90-і роки в Україні були нітрохи не простіше, ніж 90-і у Росії). В економіці ж була зробила ставка на збереження тієї частини промислового комплексу, яка спиралася на зв'язки з Росією, але якщо Білорусія зберегла високотехнологічні потужності, то Україна - низькотехнологічні.

Провальна національна політика

Україна спочатку була розколота на три частини: європейську західну, російську південно-східну і власне українську центральну. Центральна Україна в кожному окремому випадку могла зробити ставку на Захід і на південний схід.

Українська еліта вирішила, що для простоти управління країною краще мати незбиране в національному відношенні суспільство (насправді його немає, але еліті це не поясниш), а тому треба об'єднати Захід і Центр. Саме тому в якості прикладу бралася Франція - там адже відбулося об'єднання нації «залізом і кров'ю» ще в Середні століття... Але не вийшло і кожен раз при зміні влади той чи інший регіон сприймав «нову» владу - окупаційною, що створювало низку певних труднощів для формування цілісності суспільства, яке у тій же Білорусі чи Росії було сформоване практично відразу.

Україна не досягла цілей, поставлених на початку незалежності, а громадяни цієї країни дивляться в майбутнє безрадісно. Більш того, мало хто в Україні вважає День незалежності справжнім святом. Україна – класична знищена держава, існуюча лише завдяки підтримці сусідів. І тільки тому, що сусідам зручніше мати в сусідах нехай і ворожу, але хоч якусь державу.