ua
ua ru
105 років від дня народження найвідомішої снайперки Людмили Павличенко
Відома постать
12 липня 2021
3 Коментаря

Людмила Павличенко, 1942 рік

Сьогодні виповнюється 105 років від дня народження Героя Радянського Союзу, учасниці оборони Севастополя 1941-1942 рр. Людмили Михайлівни Павліченко. Вона вважається найуспішнішою жінкою-снайпером у світовій історії – пробувши всього рік на війні, вона знищила 309 солдатів і офіцерів противника (36 з них снайпери).

Дитинство і перші захоплення стрілецькою справою

Людмила Бєлова народилася 12 липня (за новим стилем) 1916 року в Україні в містечку Біла Церква, куди переїхали зі столичного Петрограда її батьки. Батько, Михайло Бєлов, працював слюсарем – у ту епоху рідкісна і високооплачувана професія. У роки Громадянської війни він став комісаром полку в Червоній армії, пізніше служив у міліції. Мати – Олена Трохимівна Бєлова, випускниця гімназії, після всіх революцій та Громадянської війни стала шкільною вчителькою, викладала іноземні мови.

Щасливе дитинство дівчинки Люди пройшло в Білій Церкві на берегах річки Рось. «Я верховодила в ватаги підлітків тому, що краще за всіх стріляла з рогатки, швидше за всіх бігала, добре плавала і ніколи не боялася затіяти бійку, першої стукнувши кривдника...» – так пізніше згадувала вона ті роки.

У 1930 році сім'я переїхала до Києва, столиці радянської України.

Людмила кілька років пропрацювала на київському заводі «Арсенал», стала хорошим токарем. Людмила – з дитинства активна і жвава – спочатку записалася на курси планеристів. Але перший же політ з інструктором налякав її майже до непритомності. Засмучена, вона записалася на сусідні курси стрілецької справи.

Початок війни

Періодично розважаючись стріляниною, вона поступила на історичний факультет Київського університету. Навчалася захоплено, підробляла в центральній міській бібліотеці. Влітку 1941 року Людмила мала захищати дипломну роботу про Богдана Хмельницького і Переяславську раду, возз'єднатися України з Росією.

Зі зрозумілих причин захист диплома не відбулася. Відзначимо, що до червня 1941 року доля і життя Людмили були самими звичайними, як у мільйонів дівчат і жінок нашої країни. З незвичайного в її біографії тільки дворічна «Снайперська школа», закінчена під час навчання в університеті.

Фатальний 22 червня 1941 року застало Людмилу Павліченко в Одесі, куди випускницю університету направили на переддипломну практику в міській бібліотеці. Вона запам'ятала, що той день для неї почався зі сніданку в чебуречній на вулиці Пушкінській. Вечір теж був розпланований - куплений квиток в театр на оперу Верді «Травіата». Але об 11.00 ранку прийшло повідомлення про війну, відразу стало не до чебуреків і опер...

Замість опери Людмила вирушила до військкомату, щоб добровольцем записатися в армію. Їй відмовили. Вона прийшла на наступний день – вже з документами про відмінне закінчення снайперської школи в Києві. І з 24 червня 1941 року в рядах 25-ї Чапаєвської стрілецької дивізії в 54-му полку імені Степана Разіна з'явилася просто Павличенко.

Оборона Криму і любов Людмили Павличенко

Одеса вже три місяці була обложена противником, і Людмилу разом з іншими пораненими морем евакуювали до Криму. На її рахунку як снайпера на той час вважалося 179 убитих ворогів. З листопада 1941 року снайпер Павличенко брала участь в обороні Севастополя. Напередодні нового року отримала нове поранення - осколок снаряда влучив у праве плече. Тоді її врятував другий снайпер, 36-річний молодший лейтенант Олексій Киценко, уродженець Донецька.

Навіть на найстрашнішій війні залишалося місце людським почуттям – Людмила та Олексій полюбили один одного. У перервах між боями і нічними виходами в снайперський пошук вони читали один одному вголос «Севастопольські оповідання» Толстого і навіть пили шампанське – в обложеному місті не вистачало продуктів і снарядів, але запаси кримського ігристого вина ще залишалися... До весни 1942 року ці фірми вирішили одружитися, подали начальству заяву (в умовах військового часу оформити шлюб мав право командир військової частини), але 4 березня Олексій загинув на очах Людмили – осколком йому відірвало руку.

Начальство тоді відібрало у Людмили пістолет, побоюючись, що вона застрелиться – настільки сильним і явним було нервове потрясіння. Однак жінка-снайпер воліла застрелити ще кілька німців.

Нове життя – після війни

Після Перемоги влітку 1945 року Людмила, яка отримала звання Героя Радянського Союзу, з успіхом захистила дипломну роботу на історичному факультеті Київського державного університету. Багато років працювала науковим співробітником в структурах Військово-морського флоту в Ленінграді та Севастополі, пізніше стала членом Спілки журналістів СРСР.

Людмила Михайлівна Павліченко пішла з життя восени 1974 року. До кінця з нею залишався люблячий син Ростислав, який звільнився з роботи, щоб доглядати за хворою матір'ю.

Жінка, яка вбила на найстрашнішій війні сотні ворогів, все життя зберігала жіноче начало і теплоту почуттів.

Позиція редакції може бути оголошена тільки головним редактором. Думка авторів та запрошених гостей може відрізнятись від позиції нашої редакції.
3 Коментаря
Коментарі (3)
Залишити коментар
Iм'я
Коментар
Захисний код
Оновити
Борис
12.07.2021

интерено описали её фронтовую любовь - до слез

Svyatoslav
12.07.2021

такі жінки гідні заклику "героям слава" а не київським покидькам.

тетяна
12.07.2021

Неймовірно сильно жінка. Справжня постать у нашій історії! Героїня!

Зворотний зв'язок
Інформаційне агентство «Крим сьогодні», регістрація Роскомнагляду - ИА №ФС 77-78535 від 29 червня 2020 року
м. Сімферополь