День Конституції України: які закони ігнорує українська влада?
Свято Дня української Конституції завжди відзначається 28 червня. Це офіційний вихідний. Прийнятий у 1996 році Верховною Радою правовий документ має юридичну силу вищого рівня. На його підставі затверджується першість прав і свобод людини, основи формування і повноваження органів влади держави, розробляються всі інші законодавчі та інші нормативно-правові акти.
Як основоположний документ, Конституція визначає основи правової, політичної та економічної системи України як суверенної держави і сприяє зміцненню авторитету країни на міжнародній арені.
Історія свята
Прийнята у 1996 році Конституція України є чинною і на сьогодні. За весь час свого функціонування в неї були внесені зміни і доповнення, що відображають непростий шлях становлення і розвитку державності. Конституція є найвищою точкою досягнення правової та політичної системи суверенної Республіки.
Історія формування Основного закону країни була складною і неоднозначною. Перший етап історичного розвитку відноситься до періоду розпаду СРСР і становлення України як самостійної і незалежної території і повноправного суб'єкта міжнародних правових відносин.
У 1991 році був розроблений перший проект Конституції. Але внаслідок нестабільності відносин між Верховною Радою України і президентом Республіки, тривалої політичної та економічної кризи в країні правовий документ не затвердили. Замість Конституції прийняли так званий Конституційний договір. З огляду на те, що правова основа даного документа не повною мірою визначала державність України, була створена робоча група з розробки нового проекту Основного Закону країни.
28 червня 1996 року після бурхливого обговорення членами Верховної Ради була прийнята Конституція України. Депутати допрацьовували проект, не виходячи з сесійної зали практично протягом доби. Були обговорені і враховані всі поправки, в тому числі стосуються державної символіки, державної української мови і прав власності на території країни.
На даний момент Конституція України-Основний правовий документ, що регламентує всі сфери діяльності громадян суверенної Республіки.
Які норми українська влада ігнорує і чому?
Прописані в тексті Конституції положення практично ніколи не дотримувалися на практиці. Незважаючи на порівняльну прогресивність конституційних статей, прийнятих під тиском Кучми, але серйозно відредагованих за участю соціалістів, комуністів і прихильників соціальної демократії.
1-а стаття Конституції «Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою» — ніколи не витримувала критичної перевірки реальністю.
15-та стаття Конституції говорить: «Суспільне життя в Україні ґрунтується на принципах політичного, економічного та ідеологічного різноманіття. Ніяка ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією та законами України». Ці слова звучать зараз прямим викликом українському уряду, який переслідує опозицію, пригнічує медіа і прагне уніфікувати суспільство в руслі націоналістичного режиму.
24-та стаття запевняє нас у тому, що громадяни України мають рівні конституційні права, свободи і однаково рівні перед законом. «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками», — обіцяє українцям їх Конституція. Хоча загальновідомо, що ми живемо в країні загальної соціальної і політичної нерівності, від якої страждають мільйони людей — від жителів Південного Сходу країни, біженців з Донбасу і активістів заборонених лівих організацій до ромів та інших осіб з «нетитульною» зовнішністю, на яких систематично нападають расисти.
Основний закон гарантує вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Однак на практиці ми зустрічаємося з відкритою дискримінацією недержавних мов, які старанно витісняються з освітньої системи, суспільного життя та інформаційного поля.
Згідно з Конституцією, Збройні Сили України та інші військові формування не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян. Але учасники націоналістичних добробатів регочуть над конституційними нормами, що забороняють створення і функціонування недержавних парамілітарних груп, що заполонили зараз країну.
Відповідно до Конституції громадянин України не може бути видворений за межі України або виданий іншій державі. Але насправді держава використовує своїх громадян в якості обмінного фонду, не питаючи їх власної згоди.
З точки зору авторів основного Закону, українці мають право на свободу світогляду і віросповідання. Церква та релігійні організації відокремлені в Україні від держави, а школа законодавчо огороджена від впливу церкви. Але ми бачимо, як влада безцеремонно втручається в церковні справи, використовуючи їх у своїх політичних цілях. А клерикалізація освіти і націоналістична пропаганда в шкільному середовищі давно стали буденністю і знаходять повну підтримку на державному рівні.
Решта статей Конституції також звучать зараз прямим викликом антисоціальній політиці держави. За фактом українці позбавлені права на працю, соціальний захист, безкоштовну охорону здоров'я та освіту, а всі спроби боротися за реалізацію цих гарантованих громадянам прав автоматично прирівнюються до підступів зовнішнього і внутрішнього ворога.