Меню XVII-го століття: забуті страви з «Енеїди»

«Эней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак…» – цей рядок з поеми Котляревського багато хто пам'ятає на пам'ять ще зі шкільної лави. А ось інші частини цієї геніальної поеми-бурлеску залишаються без уваги читачів. Наприклад, українська кухня XVII століття.

Народна кухня України широко представлена ​​в поемі Котляревського «Енеїда». Видно, що автор добре розбирався в національних стравах. До того ж показати характер і вдачу українців без їхнього ставлення до народної кухні просто неможливо. Українці, як відомо, люблять посмакувати і добре знають власну кухню...

Будьте обережні, читання статті значно посилює апетит.

Про поему

Українські страви з Енеїди Котляревського - оригінальні та цікаві. Але перед цим варто сказати пару слів про сам твір. Жанр твору - бурлеск. Бурлеск (фр. Burlesque, від італ. Burla - жарт) - вид комічної поезії, що сформувався в епоху Відродження в зв'язку із загальним розвитком бурлескной поезії.

Комізм бурлеску будується на тому, що серйозне зміст виражається невідповідними йому образами і стилістичними засобами, а «піднесені герої» класичної античної або неокласичної (рідше - середньовічної) літератури виявляються як би «переодягненими» в блазнівське чуже їм шати. Звідси ще один різновид бурлеску - травестия (тобто переодягання).

Особливості літературної кухні «Енеїди»

Потапці, книші, куліш, кваша та путря з молоком — усім цим, а також іншими стравами з дивними для сучасних українців назвами харчувалися наші предки кілька століть тому.

Основою української кухні, її архаїчним ядром здавна були борошно та зернові культури. Також — рослинні та тваринні жири й олія. Наразі близько 90% всіх рецептів із борошна загублені, все, що можна знайти — лише окремі згадки про такі страви в українській літературі.

Деякі елементи, які є звичними для нас сьогодні, насправді запозичені з інших культур. Наприклад, з тюркської культури до нас прийшла технологія смаження — саме так народилася зажарка до українського борщу. В культурі тієї ж Росії традиції підсмажувати м’ясо та овочі ніколи не було.

До цього ж у традиційній українській кухні переважали варені та запечені страви. З німецької культури українці взяли січеники, тобто січене, різане м’ясо, з турецької — вареники, прототипом яких була страва дюш-вара.

У 18 столітті в Україні стала популярною кукурудза та картопля, у 19-му — томати. Проте тоді картопля ніколи не була основною стравою, радше додатковою, використовувалася також як джерело крохмалю. Сьогодні ж ці продукти становлять ледь не основу нашого раціону.

20 разів згадується у «Енеїді» традиція зустрічати гостей із хлібом та сіллю. Наприклад, епізод із Венерою, коли та іде до свого батька з проханням. Хліб та сіль — давня і дуже глибока українська традиція, одна з ілюстрацій шанобливого і сакрального ставлення до хліба.

У «Енеїді» нарахували згадки про 26 різних страв із борошна. Про хліб та борошняні вибори неодноразово згадували й інші видатні літератори, не лише українські. Відомий французький письменник Оноре де Бальзак, побувавши в Україні, писав про те, що українці випікають 77 рецептів хліба практично з нічого, маючи мінімум додаткових інгредієнтів.

Серед інших страв у «Енеїді» згадується куліш. Сьогодні рецепт цієї страви часто відтворюють на фестивалях з історичної реконструкції, готують у кафе та ресторанах традиційної української кухні.

Справжній куліш — щось середнє між кашею та першою стравою. Крупа має бути максимально розвареною. Далі туди додається все, що знайшлося у господарстві: м’ясо, овочі, солонина, засмажка.

Цікаво, що за часів Запорізької Січі куліш варили спеціальні люди — козаки-кошовари. Кошовар мав приготувати куліш на цілий козацький кіш, тобто, аж на 900 осіб.

У тексті Котляревського — дуже багато метафор та порівнянь, зав’язаних на їжі. Наприклад, парубок — обточений мов огірок, дівчата порівнюються з ягідками-кислицями, або навіть з гречеськими ковбасами.